SOS-6. У товаристві лад ‒ усяк тому рад

Колись давно, за добрих часів, сорока повчала Шльоцика: «Припини хвилюватися через неприємності! Завтра будуть нові!». Але, як виявилося, рахуба через сварку з білобокою затьмарила котові світ так, що нових халеп він навіть не помічав. І вдень, і вночі він тільки й думав, які слова щирого каяття з приводу штурханця має промовити, аби налагодити дружні стосунки із птахою.

Проблема примирення надзвичайно загострилася через віддаленість від міста, адже наступного дня всі вони: Артем, Ліля, Улянка, Льоня, Арчик і, звичайно, Шльоцик ‒ поїхали у село. У день від'їзду сорока так і не завітала до них попрощатися. І тепер кіт докоряв собі що не день, то з більшою силою. Спочатку він уявляв сороку з пошкодженим пір'ям на хвості. Потім вона постала в його нічних сновидіннях зовсім голою. Далі додалися милиці, на які сорока спиралася через поламану лапку. А ще через кілька днів птаха привиділася йому у візочку, оскільки від штурханця була пошкоджена її опорно-рухова система.

Через усе це Шльоцик втратив і сон, і апетит.

Усі інші, без винятку, у цей же час були страшенно заклопотані.

Льонька цілодобово допомагав по господарству (ходив слідом за дідом), бігав до якоїсь Гапки (у справах), рибалив (пускав тріски за течією), ходив у походи.

Арчик зайнявся вивченням предметів гуманітарного циклу: мукав, хрюкав, крякав і квакав. А півня так навчився імітувати, що кури ходили тепер не за своїм зозулястим, а за папугою. Навіть порпатися у смітті поза хлівом перестали, а норовили отримати харч із яскравих пакетів «Жако».

Артем долучився до сільськогосподарських робіт у полі, Ліля з Улянкою ‒ на городі…

Тільки Шльоцик залишався байдужим до всього, що відбувалося довкола.

Приходили місцеві коти, допитувалися: «А де це Шльоцик? Чи не в танчики бавиться? Чи, може, у нього дистанційне навчання із ловлі мишей?». Льоні вдома на той час не було, то ж на них через паркан по-собачому погавкав Арчик, і ті розбіглися…

Що з котом щось не гаразд, першими помітили бабусі. Хто-хто, а вони добре пам'ятали, як він уміє сортувати рибу, як дегустує фарш для голубців чи вершки для крему. Чому ж цього літа не допомагає на кухні, коли там роботи на десятьох?

‒ Чи не захворів, бува? ‒ бідкається одна.

‒ Не дай, Боже! ‒ молиться за його здоров'я інша.

Та як заходилися лікувати! А за ними і всі інші долучилися до цієї доброї справи. Вітаміни йому капають, таблетки запихають. Шльоцику від того лікування уже хоч бери та здихай! Добре, що хоч клізму здогадався заховати…

Довелося, спасибі щедрому на вигадки товариству, вдавати із себе безтурботного і компанійського парубка.

Коли Льоньці, наприклад, спало на думку організувати костюмовану вечірку, Арчик повідомив, що кращого вибору речей, ніж у комірчині, годі й шукати. Навіть дивно, що досі ніхто із домашніх не здогадався здавати їх в оренду. Ось хоч би й шапка зі стильною діркою на всю голову. Будь-хто із естрадних співаків не одну тисячу б за неї виклав. А хустки, а сорочки! Всю команду Сердючки одягти можна! Як заходилися роздивлятися, то до самісінького вечора… Баби потім три дні складали.

А варення яке приготували! Планувалося, правда, вишневе, але хто б утримався, щоб і собі не долучитися до такої відповідальної справи? Шльоцик тільки встигав очима кліпати: Ліля помішала, Улянка досипала цукру, Арчик вкинув горіх, Льонька лизнув, одна бабця досолодила, друга теж цукру сипнула, Арчик приніс муху для навару і так по колу… Смачно вийшло, Артем за дві щоки уплітав та господинь нахвалював!

Коли настав час повертатися додому, мабуть, один Шльоцик радів, що відпустка добігла кінця. Дідусі і бабусі переймалися добробутом дітей в умовах міста. У передчутті тривалої розлуки вони трамбували у багажник усілякі гостинці, а все, що туди не влазило, пхали в салон автівки. Арчик перед від'їздом клявся у вірності кожній курці. Льоня сумно глипав у бік широких лугів за річкою.

А кіт усе повторював подумки слова вибачення, з якими хотів звернутися до сороки. Навіть у дорозі прокручував давно завчені фрази.

Однак, на превеликий подив, білобокої не було. Ні в момент приїзду, ні надвечір, ні наступного дня вона так і не з'явилася. Шльоцик усі очі видивився, сидячи на даху. Навіть Льоня з Арчиком сполошилися: «Куди це наша блогерка з групою підтримки подалася? Чи не на Євробачення?»

І Шльоцик вирішив розпочати пошуки.

Цілісіньку ніч вивчав план міста, щоб не заблукати, а тільки-тільки стало світати, вийшов з хати.

Льоня здивовано витріщився на кота:

‒ Ти куди ні світ, ні зоря?

‒ Пройдуся, свіжим повітрям подихаю, ‒ так і не зізнався Шльоцик.

‒ Дивись, бо хто рано встає, той цілісінький день ходить сонний і злий, ‒ не втримався пес, щоб не застерегти приятеля.

‒ Я виспався, ‒ спробував заспокоїти його кіт і почвалав з двору, знаючи, що Леонід берегтиме і добро, і спокій у господі.

Дбаючи про власну безпеку, бо хто може передбачити, на скільки вихований зустрічний пес, Шльоцик обстежив прилеглі до залізничного вокзалу райони. Час від часу мав нагоду звернутися за допомогою до місцевих котів, але ті сороками не цікавилися. Більше зналися на горобцях, і хоч Шльоцик давав точну портретну характеристику кожного із табунця білобокої, у пошуках це аж ніяк не допомогло.