SOS-5. Де незгода, там часто шкода

На повернення Улянки з табору відпочинку чекали з великим нетерпінням. Звичайно, всі: кіт, папуга, собака, сорока та горобці ‒ уважно прислухалися до телефонних розмов батьків із донькою та до бесід між ними, щоб бути у курсі справ улюблениці. То ж знали ‒ все у неї пречудово. Але ж як скучали!

Шльоцик потай витяг із шафи сімейний альбом і заховав його під диваном. Коли батьки ішли на роботу, випихав його у центр кімнати і вже разом із Арчиком прямо на підлозі переглядав старі світлини. Кіт неймовірно пишався місцем дівчинки на верхівці родинного дерева, а папуга несподівано відчув потяг до вивчення історії. Наприклад, Шльоцик годинами милувався зображенням шестимісячної Улясі, а Арчик розповідав йому про події, які відбувалися у той час у країні та світі.

Льоня, плекаючи надію на відпустку в селі, готував список товарів для відпочинку. Артему та Лілі ‒ дві лопати, граблі, косу і сапу. Лілі ‒ кошик для овочів та фруктів. Собі ‒ плащ з капюшоном. І табличку на ворота «У дворі злий пес» та таку, щоб і собача морда на ній була зображена. Шльоцику та Арчику ‒ добру лозиняку, але, враховуючи ризики, витер запис, доки не побачили…

Сорока ж, зареєструвавшись у соцмережах, перекваліфікувавшись із звичайної триндичихи у блогерку, готувала сценарій зустрічі Улянки. Вона ганяла зграю горобців, щоб вишколити їх уміння демонструвати радість життя, дошкуляла настановами собаці, коту, папузі. І ті врешті-решт стали вважати за краще не потрапляти їй на очі.

І от цей день настав. Артем та Ліля поїхали на вокзал зустрічати Улянку. Сорока, зауваживши присутність ввіреного їй персоналу, спустилася на доріжку:

‒ Останній раз показую, що належить робити кожному з вас. Розпочну з Арчика. Перш за все, посміхайся, а то виглядаєш, наче тобі за сорок. Іди статечно…

На щастя, у цю мить під'їхав Артем. Дверцята легкового автомобіля випустили Улянку, і всі забили на продюсера і його сценарій. Сорока щось несла в прямий ефір, але всім було на те, грубо кажучи, начхати! Сміх, обійми, поцілунки і море радості!

Шльоцик не відпускав Улянку і в хаті. Для зміцнення емоційного зв'язку він бігав за нею назирці, коли вона переходила із кімнати у кімнату; сидів поруч за обіднім столом; підсував попкорн і поправляв подушку, коли родина розмістилася у вітальні на просторому дивані.

З нагоди повернення доньки батьки, виявляється, запланували на вечір справжнісінький пікнік і дозволили запросити на нього друзів.

Оскільки Шльоцик вважав себе, Арчика та Льоню членами родини, то ніскілечки не образився, що йому Улянка не телефонувала. І так зрозуміло, що пікнік ‒ справа сімейна. Він тільки порахував кількість зроблених дівчинкою дзвінків і тепер знав, що надвечір до них завітають троє: Віра, Ася і Даня. Отже, на мангалі буде багато шампурів!

Арчик, окрилений радісним передчуттям нового, заходився прикрашати простір біля альтанки яскравими гірляндами. І доки Артем порядкував у дроветні, а Ліля на кухні, встиг розвісити на гілках дерев кілька шкарпеток, купальник у смужечку, чиїсь плавки. Льоня й собі долучився до створення святкового настрою. Він розтерзав ганчірку для миття підлоги, а потім ще й новенький килимок розідрав на клаптики, рясно засипав ними доріжку від воріт до мангала.

Улянці дизайн чомусь не сподобався, але ідею вона оцінила. Біля альтанки незабаром замайоріли прапорці та кульки, а згодом і низка ліхтариків.

Гості прибули вчасно.

Віра та Ася виявилися звичайними дівчатками, а Даня весь час сидів у візочку. Шльоцик зрозумів, що у хлопчика щось негаразд із ногами, але це аж ніяк не завадило залишатися йому життєрадісним і дотепним.

Хлопчик аж ніяк не був проти того, щоб кіт вмостився йому на коліна. Разом вони стежили за шампурами, смажили над багаттям шматочки хліба на гілочках. Потім Даня ще й покатав Шльоцика під яскравими вогниками ліхтарів, а коли їх навмисне вимкнули, щоб спостерігати за зорями, кіт муркотів на його колінах про свої мрії побувати у космосі.

Вечірка видалася на славу! Коли за дітьми заїхали батьки, усім, без винятку, здалося, що цей чарівний вечір пролетів занадто швидко…

Шльоцикові навіть спати не хотілося. Він так і залишився в альтанці загадувати хвостатим кометам свої сокровенні бажання, але у найвідповідальнішу мить завадила сорока. Вона шулікою налетіла на кота і так боляче клюнула його, що той спочатку навіть не зрозумів, хто посмів так жорстоко з ним повестися. Роздивившись, здивовано розкрив рота:

‒ Ти чого?

‒ Нічого дурня клеїти! Наче не розумієш! ‒ скрекотала білобока, мов з кулемета. ‒ Нерозумне дитя бозна кого у друзях має, а ти вуха розвісив?

Шльоцик вирішив заперечити:

‒ Чудові дівчатка, вихований хлопчик…

‒ Вихований, то вихований, але ж візочник! А як закохається наша Уляся у такого, заміж вийде за нього і муситиме увесь вік доглядати за хлопцем з обмеженими можливостями? Ти про це думав, коли лип до нього, як шевська смола? Не місце Дані поруч з Улянкою! ‒ і сорока знову довбонула Шльоцика дзьобом. Цього разу ще болючіше.

‒ Ах ти ж звірина! ‒ обурився кіт і в свою чергу тріснув птаху. ‒ А коли я тобі лапи поламаю та у візок посаджу? Тоді зрозумієш, що обмежені фізичні можливості ‒ це ще не вирок?

Кіт так підняв шерсть на загривку, так блимнув очима, що сорока з криками «Караул!» та «Рятуйте!» терміново зникла у темряві ночі. Тільки пір'я закружляло у місячному світлі.