SOS-7. Працьовитість талант ростить

Сьогодні Шльоцик прокинувся раніше за всіх. А хто першим встає, тому, як кажуть, і Бог дає, отже він сьогодні за старшого.

На початок стрибнув у ліжко до Лілі та Артема, потикав лапою під ковдру. Мабуть, пощастило полоскотати підошву Лілі, бо та вся зникла, загорнувшись у плед. «Нічого, хай трішки поніжиться, я пізніше повернуся», ‒ подумав і гайнув у дитячу.

Улянка ще спала. Шльоцик хвильку помилувався пишним волоссям дівчинки, а тоді заходився перебирати неслухняні золоті пасма, аж поки та легенько потягла його до себе під ковдру. Кіт муркотів від задоволення: «Цілуй Шльоцика!». І коли та приголубила хвостатого підлабузника, ледве не вмер від щастя!

Ранок обіцяв бути добрим, і Шльоцик від нічого робити вирішив розважити домашніх. Довго не думав ‒ ідея народилася миттєво. Знадобилися лише Улянчини капці. Запхавши у них передні лапи, моторно перебираючи задніми поїхав через усю вітальню: «Ту-ту! Кота в човганцях бачили?»

‒ Шльоцику! Не заважай! Сьогодні ж понеділок!

Кіт завмер.

«Як понеділок? Тільки очі продер, а тут «Бац!» ‒ і відразу понеділок!»

Не можна сказати, що Шльоцик не прислухався до ваших думок, друзі. Він категорично за те, щоб його Улянка здобула якісну освіту у найкращих навчальних установах, але ж дитину треба віддати у хороші руки, а не дипломованим неукам! А хто може бути впевненим у тому, настільки кваліфіковані спеціалісти дбатимуть про рівень освіти його любої дівчинки?

Чудового настрою, з яким прокинувся, як і не було. Мов корова язиком злизала!

Попробував залікувати душевні рани сардельками ‒ не допомогло. Нав'язливий депресивний стан набув алергічного характеру, і на Шльоцика напала така сверблячка, що він мусив скластися вдвоє, щоб почухати за вухом. На своє горе згадав, що саме у тому місці зазвичай чешеться на біду, і тому вирішив звернутися до гороскопу на найгірший день тижня ‒ на понеділок.

Перше речення «Ваш покровитель ‒ Плутон» викликало у Шльоцика хвилю негативних емоцій:

‒ О, горе! Він же пов'язаний із темрявою!

Наступне «Скоро трапиться ситуація, яка все змінить» посилило передчуття нещастя, і кіт щодуху рвонув із хати на співбесіду до сороки. Та завжди займала керівні посади і в багато чому була обізнана, як ніхто інший. Бідолаха так поспішав, що у кущах зачепився хвостом за гілку троянди і залишив на її колючках добрий віхоть найкращої шерсті.

Птаха, яка зазвичай дивилася на всіх звисока, і цього разу не вимикала безвідмовної у роботі камери спостережень. Вона першою зауважила стурбованого Шльоцика:

‒ Ти чому з рослинністю на тілі розлучаєшся? ‒ знехтувавши привітанням, відразу перейшла вона до справи.

‒ Гороскоп невтішний! ‒ випалив кіт. ‒ Я так і знав! Так і знав…

Сорока не лише пір'я, а й пищики підняла:

‒ Любиш дивитися мультики зі щасливим кінцем, а тобі пророкують жахи про захоплення світової влади?

‒ По-перше, в гороскопах про таке не пишуть. А по-друге, мова не про мене, а про Улянку. Потрапить дитя під негативний вплив, і виросте із неї плоскостопа волоцюга…

‒ Сплюнь тричі через ліве плече, ‒ наказала сорока котові. Сама теж завертілася на кілку

‒ Тьху, тьху, тьху! Дурному дурне й сниться. Це я про тебе, Шльоцику, все будуєш собі кар'єру, то лежачи, то сидячи та все з кониками… А біди, прошу, не накликай, бо я покажу тобі, звідки у зайця ноги ростуть!

‒ Я зі шкіри, так би мовити, вилажу, Улянчиною долею переймаюся, а ти мені про зайця? Ех ти! ‒ Шльоцик змахнув лапою непрохані сльози.

Сороці стало совісно.

‒ Та не засмучуйся ти так. Все буде якнайкраще. Хочеш, ми Улянці для її успіху начаклуємо «ключ удачі»?

У Шльоцика радісно забилося серце, і він відразу пристав на цю ідею.

Перш за все, щоб залучитися заступництвом Фортуни, сорока ознайомила кота з правилами проведення ритуалу.

‒ Головне, ‒ запевнила сорока, ‒ сувора таємниця.

‒ А Улянці та Льоні можна розповісти? ‒ поцікавився було Шльоцик.

Але птаха запевнила, що через витік інформації про магію проведення ритуалу на удачу амулет може втратити силу. І щоб допомогти Улянці досягти успіху, вберегти її від негативу, коту варто тримати язик за зубами.

Тому то Шльоцик міцно стиснув щелепи і покірно схилив голову для того, щоб сорока позбавила його внутрішнього негативу, фізичного нездужання, руйнівних емоцій. Процес очищення було завершено досить скоро. Кіт, правда, нічого особливого не відчув, але на запитання «Чи полегшало на душі?», обнадійливо кивнув головою.

Задоволена собою, білобока наказала Шльоцику принести їй будь-який ключ, але бажано старовинний. І кіт приволік заржавілого гайкового ключа, оскільки, за його підрахунками, той пролежав у землі не один десяток років.

Сорока не мала часу на проведення лекцій про антикваріат. Тому заради Улянки і її світлого майбутнього принесла зі своєї скарбнички знайденого колись у міському парку маленького ключика, але якого блискучого!

Шльоцик мусив тримати амулет у лапах, а сорока з запаленою свічкою тричі обійшла кота, промовляючи тільки їй відоме заклинання: «Як замок цим ключем відмикається, так і успіх у навчанні до Улянки закликається! Трах-тібідах! Трах-тібідах! Трах-тібідах!»