SOS-5. Чим старіший, тим мудріший, чим молодший, тим дорожчий

Літо, що минуло, назвати безтурботним Шльоцик не міг. Однак і не шкодував про проведену в селі відпустку, бо відчував себе таким потрібним! Всі: Ліля та Артем, обидва діди і дві баби ‒ навіть у чергу ставали до кота, аби він обійняв та ще й приспав після довгого трудового дня.

Шльоцик із розумінням ставився до тих обіймів та поцілунків. Адже це набагато приємніше, ніж коли тебе залишають самого вдома, як от сьогодні, та ще й після того, як Артем на лапу наступив. Не навмисне, звичайно. Поспішав до Лілі у перинатальний центр. І пробачення потім попросив, і сніданок у ліжко приніс, ще й перед тим, як вирушити з дому, допитувався: «Що тобі купити?». Наче й без того не знає, що ніяких йогуртів та солодких пундиків кіт не визнає… Щось рибне чи м'ясне…

Шльоцик ще трохи помедитував, сидячи у барабані пральної машини. Потім потягнувся: «Погуляти б!». І швидко, щоб не передумати, подався з хати.

‒ Льоню, ти вдома? ‒ гукнув ще здалеку. ‒ Чим зайнятий?

Пес виглянув із будки:

‒ Плани на вихідні складав. Щойно впорався.

‒ Їсти не хочеш? ‒ поцікавився Шльоцик.

‒ Я? Ні! ‒ запевнив приятель. ‒ А от голуби, бачу, зовсім охляли… Ледь живі. Я їм лапою махнув: «Ходіть-но сюди! Он у моєму казані ще з учора каша лишилася!». Не підлітають, бояться, чи що?! Сидять голодні за парканом.

Шльоцик прискіпливо оцінив якість страви, пропонованої Льонькою, а тоді заглянув до будки, де пес зберігав свої запаси та трофеї. Шматок здоби у найдальшому кутку виглядав так апетитно, що кіт зупинив свій вибір саме на ньому.

Заклопотаний, він навіть і не помітив, коли прилетіла сорока. Птаха довгенько спостерігала за тим, як кіт, сидячи на найвищій гілці старого клена, кидав за паркан солодкі крихти і розчулено спостерігав за туркотливими голубами. Потім, не витримавши, звернулася до Леоніда:

‒ Гавкни на нього, хай уже злазить, а то ще впаде та вб'ється…

Гавкати не довелося, бо Шльоцик саме впорався з роботою, і сам спустився до приятелів.

‒ Ти б старістю був обачнішим! ‒ зустріла його сорока.

Шльоцик обурився:

‒ Хіба ж я старий!

‒ За моїми багаторічними науковими дослідженнями всі, хто годинами просиджує на однім місці, годуючи голубів, однозначно пенсійного віку, ‒ поважно пояснила гостя. ‒ Плюс ще кілька ключових ознак старості.

‒ Яких таких ознак? ‒ не міг погодитися з таким твердженням Шльоцик.

Сорока почала загинати пальці на лапах:

‒ По-перше, вчора ти не пригадав прізвище моєї двоюрідної тітки по зведеному брату. По-друге, не знаєш жодної пісні з найпопулярніших сьогоднішніх хітів. Якщо й співаєш, то прадавню «Люлі-люлі, котку». По-третє, у тебе підвищена волосатість у вухах і в носі. По-четверте, ти постійно скаржишся на те, що тобі нічого подивитися по телевізору і частенько засинаєш, сидячи перед екраном. По-п'яте, ‒ тут сороці довелося сісти, щоб пошукати на лапі, де ж той п'ятий пальчик, і кіт скористався паузою, щоб перервати цей потік неприємних фактів.

‒ Старість по-своєму красива. А з мене вийде чудовий дід. Ось коли привезе Артем Лілю та новонароджену дитинку, ти сама побачиш, як вони усі втрьох дбатимуть про мене, ‒ Шльоцик тупнув лапою і більше не став дослухатися до того, що там правила сорока далі.

Однак, сказане нею, зачепило котяче серце.

Заскочивши до хати, став прискіпливо оцінювати власне здоров'я. Спочатку оглянув себе в люстерко. Морда, як морда. Проблем з пігментацією шкіри не спостерігається.

Потім оцінив якість запам'ятовування: спочатку заховав від себе всі свої улюблені іграшки, потім безпомилково знайшов і розіклав на призначені для них місця. Тенісний м'ячик ‒ під шафу, шкарпетку Артема ‒ під диван, фіолетовий ґудзик від Ліліної улюбленої блузки ‒ під холодильник…Нічого не забув!

А як відносно болю в суглобах? Схрестив лапи в сидячому положенні. Посидів так хвилин п'ять. Прислухався до власних відчуттів. Наче нічого…

Але сумніви про прихід старості так і не покинули кота… Він згадав про вранішнє почуття втоми, коли ще навіть не встав з ліжка, а тіло уже проситься поніжитися під теплою ковдрою…

Що ж із ним діється? Невже старість підкрадається до нього, спідтишка псуючи його вроду і відбираючи здоров'я?

Шльоцик навіть позаздрив Апельмону, славному синоптику, який не зважаючи на свій поважний вік (звичайно, завдяки Наталці Діденко) виглядає так стильно і в прямому ефірі, і на відеороликах.

Довго чотирилапий мудрець аналізував усі «за» і «проти», аж доки дійшов висновку: процес старіння хоч і запустився, але у нього ще достатньо часу, аби підготуватися до офіційної старості.

Булочка, його кицютка, покладається на Таю. А тепер і в нього, у Шльоцика, буде своя дівчинка! Ще краща! Із золотавим волоссям, у білій вишиваночці вона кататиме старого Шльоцика у візочку, напуватиме молочком, витиратиме його вусату мордочку!

Окрилений сподіваннями на щасливу старість, кіт гайнув до Льончика:

‒ У мене буде власна дівчинка. Прекрасніша за фею! Найдобріша! Вона дбатиме про мене!

Чи почув пес ті вигуки, сказати важко, бо сорока перекричала кота. Вона, мов безпілотник, кружляла над двором і несла в голубий ефір повідомлення: