SOS-4. Хто до кого пристає, таким і стає

Не покладаючи лап, Шльоцик допомагав Лілі з прибиранням. Доки вона поливала квіти, він животом витер пил попід диваном, викотив з-під нього синього ґудзика і суху муху. Поштурхав її лапою, почекав ‒ чомусь не ожила. Потім знайшов під журнальним столиком п'ятигривневу монету. Біля батереєї зачепив хвостом майже прозору липучу ниточку, за що павучок пригрозив йому кулачком, але про всяк випадок тієї ж миті заховався в шпаринку за плінтусом.

Командній роботі завадив телефонний дзвінок: Артем повідомив, що і він відзавтра у відпустці, як і Ліля. А це означало не багато, не мало, а довгоочікувану поїздку в село! Шльоцик і Льонька дуже переймалися, чи підпише керівництво фірми своєму працівникові заяву про надання хоча б кількох відгулів, адже і чотирилапих збиралися взяти із собою на дачу, оскільки їх не було на кого залишити.

Тому-то кіт відразу ж і помчав до вольєру.

‒ Ура! Їдемо! ‒ закричав він ще здалеку, і Леонід схвильовано прийняв його в свої обійми. Лише сорока невдоволено глипнула на них з високої гілки:

‒ І чого б ото я так раділа? Путні люди в Дубаї або в Буковель їдуть відпочивати, а вас у якусь Тьмутаракань везуть…

‒ Нічого ти не знаєш про моє рідне село, ‒ відгавкнувся Льонька. ‒ Там таке повітря! Корівкою пахне! А півні як співають!

Сорока ж не вгавала:

‒ Доки ви там нюхатимете та слухатимете, вас тут і обікрасти можуть!

‒ А ти тут для чого? ‒ обурився пес. ‒ Будеш за порядком стежити!

‒ Головне, щоб холодильник не поцупили, ‒ зауважив Шльоцик. ‒ Про всяк випадок ми тобі адресу залишимо, повідомиш. А ще, думаю, не варто влаштовувати акції протесту у такий радісний для нас момент!

І Шльоцик, доручивши Льоньці узгодити з сорокою усі питання охорони майна, рвонув до хати збиратися в дорогу.

Вимитий, вичесаний з ремішком у вигляді комірця Шльоцик сидів на панелі приладів Артемового автомобіля і, округливши від щастя очі, ловив на собі погляди водіїв та пасажирів зустрічного транспорту. Коли хтось із них встигав йому посміхнутися чи привітно помахати рукою, він млів від задоволення і шкодував, що їхній Рено не кабріолет зі складним дахом… Хай би й дув холодний зустрічний вітер, але ж який подіум!

А за якусь годину Артем спрямував автівку ліворуч від основної траси. Дорогу аж до самісінького села з обох боків оточували шеренги височенних тополь, і Шльоцик уявив себе командуючим парадом цього зеленого війська.

Його піднесений настрій досяг вершини біля сільської крамниці. Коли Ліля та Артем забігли туди ненадовго, щоб придбати свіжу випічку, Шльоцик побачив зачудовані погляди місцевих котів. Вони, мов на виставці, сиділи рядочком на сходинках до пекарні.

Один із них, замурзаний, але, видно, найавторитетніший, підійшов ближче, і не вітаючись, поцікавився:

‒ Твоя тачка?

‒ Атож, ‒ не вагаючись, муркнув Шльоцик.

‒ І пес твій? ‒ кивнув незнайомець на Льоньку, що дрімав на задньому сидінні.

‒ А чий же може бути? ‒ видав Шльоцик.

‒ Поважаю, красунчику!

Шльоцик зиркнув на себе в люстерко: «Нічого не скажеш ‒ гарний! Але поважати можна було б і просто так, без іномарки».

‒ А ми тут тусуємося… Харчі, знаєш, коли неякісні, то й до нервового зриву недалеко. А тут навіть пахощі заспокоюють душу! Ніякої депресії! Приходь сюди, якщо приїхав надовго. З нами не пропадеш! І запам'ятай на майбутнє, мене Бароном величають.

Ватажок котячого угрупування відійшов, але продовжував спостерігати за Шльоциком і його командою, аж поки Артем, ввімкнувши двигуна, скерував автомобіля у найближчий провулок.

Дідами й бабами, на превеликий подив Шльоцика, виявилися батьки Лілі та Артема. А він-то думав… Однак ніскілечки не засмутився, бо їхня надзвичайна щедрість і поблажливість у ставленні до нього були ціннішими за розчарування.

Котлети та шинка, смажене й печене, солодке і запашне… Так наївся, ледве живий із хати вийшов. Льонька ж не переїдав. Він уже давно гайнув, як шепнув на вухо приятелю, «на вільні простори». Спочатку покачався у минулорічній соломі, потім заглянув до клуні, а тоді побіг у поле навідати знайомих зайців.

Шльоцик мусив самостійно дати собі раду і вирішив розпочати з екскурсії територією двох сусідніх дворів. В одному з них народився і виріс Артем, у другому ‒ Ліля, а значить все це добро ‒ чиє? Шльоцикове!

Всі господарські будівлі були в хорошому стані, і кіт подумки дав позитивну оцінку роботі сватів. Тварини теж сприйняли як належне його прискіпливі оглядини. Ревізія в курятнику переконала Шльоцика, що про яйця турбуватися не варто. Корова виявилася, хоч і не фірмою, а всього-навсього живою рогатою твариною, давала достатньо молока, щоб не перейматися загрозою зникнення якісних молокопродуктів.

Не сподобалася котові лише стара вгодована свиня. Льоха, хоч і мала чистий хлів, валялася у надвірному загоні по самісінькі вуха у багнюці.

‒ О лишенько! Що тут коїться?! ‒ не міг стриматися кіт. ‒ Та ти ж тхнеш, як каналізаційна яма!

‒ Проза життя, ‒ рохнула свинюка, зручніше вмощуючись у калюжі. ‒ У кожного своє джакузі. Твоє діло теляче, так що не заважай.