Забава

У Наві не так просто бути князівною.

Князівну можуть викрасти. Наприклад, шість років тому мене викрав триголовий змій, який зветься Гориничем. Висмикнув прямо з двору в новій сукні, вчепився намертво та й полетів. І хоча в печері я провела час дуже непогано, а потім була врятована Вірнушем, моїм нареченим, не всяка князівна так легко збутись може. Деяких ніхто не наважується рятувати, а декого ніхто не хоче.

Ще князівну можуть проклясти. Наприклад, у князя та княгині народилася довгоочікувана донька. І вони влаштували велике свято, на яке скликали всіх-всіх у Наві, крім однієї злої відьми. А та візьми та і явись на свято, а потім – візьми та й прокляни князівну, щоб вона при світлі дня перетворювалась на потворну гнилу тварюку. І ніякий поцілунок кохання тут не допоможе. Прокляття в Наві значно складніші, ніж у казках Яві.

І, звичайно ж, князівну можуть видати заміж. Князь має право одружуватися не з однією жінкою, а з багатьма. І мати наложниць теж, якщо забажає. Я ніколи не хотіла такого чоловіка, не хотіла бути однією з багатьох десятків, а то й сотень. От мій таточко – зовсім інший, не такий, як багато інших князів. Він та наша з сестрою покійна матінка, княгиня Скрева, зустрілися навесні, коли цвіли вишні, а мавки в наших лісах прокидалися від зимового сну та починали веселощі. Батько полюбив її з першого погляду, і більше на жодну жінку дивитися не хотів. Навіть після смерті матінки не одружився, адже у його серці було місце лише для однієї.

Ще безліч неприємностей чатують на будь-яку княжну. Та й на будь-яку дівчину теж. У Наві добре живеться тому, хто сховався під каменем сто років тому, і ніхто про нього не знає.

Але сьогодні мені зовсім не хочеться думати про те, як тяжко живеться у Наві. Річ у тім, що настав найважливіший день у моєму житті. Коли я прокидаюся, у покою пахне деревом і пахощами, свіжими квітами, але зовсім не так, як завжди. Цього дня все особливе. Птахи співають особливо, квіти пахнуть не так, як раніше, вітер у кронах дерев не такий, яким я його чула і відчувала напередодні.

І навіть холодні ноги сестрички, які вона вперла мені в бік, розвалившись у ліжку, не такі, як у жаби. Тішка спить, широко розкинувши руки. Її руді розкішні кучері розпатлалися, сплуталися за ніч. Відколи померла матінка, сестра спала в моїх покоях. Спочатку через страх, а потім – за звичкою.

Будь-якого іншого дня я б дозволила їй продовжувати сопіти. Але сьогодні маємо багато справ.

- Прокинься, — шепочу я, тикаючи Тішку в бік. - Прокидайся! Сьогодні великий день!

Вона примхливо морщиться, хапає подушку і кидає в мене. Досить влучно, нічого не скажеш. Я кидаю подушкою в неї та зісковзую з ліжка, щоб підійти до вікна.

Всі слуги в палаці прокинулися вдосвіта, щоб почати приготування до бенкету, а гості прибували з учорашнього ранку з різних куточків Наві. Всі союзні держави надіслали своїх посланців, щоб стати свідками цього найвеличнішого дня в історії Краю Птахів. Тому в палаці стоїть шум і гамір, брязкіт і стукіт кроків, голоси й... до мого слуху долинає спів і музика. Мабуть, у місті вже святкують.

- Сьогодні величний день, а ти вилежуєш боки! - я повертаюся до сестри, яка розтяглася в ліжку, кутаючись у всі ковдри одразу і підтягуючи під голову ще одну подушку.

- Чого ти така рада? - бурчить Тішка, сонно мружачись. – Не хочу з тобою розлучатися. Ось вийдеш заміж, та полетиш із Вірнушем у Край Боліт. І все…

- Ми не розлучаємося назавжди, — присівши на підвіконня, дивлюся на сестру, яка невдоволено морщить ластовиний ніс. - Я відвідуватиму тебе. Та й ти зможеш приїжджати до мене у гості. Як ти не послухаєш запрошення княгині, га?

- От би нам заміж за одного вийти, — зітхає сестра, обіймаючи подушку. - Тоді й розлучатися не довелося б. Не хочу з тобою розлучатися.

- Що за дурниці ти кажеш? Ти обов'язково зустрінеш того, в чиєму серці буде місце тільки тобі одній, — я сідаю на край ліжка і дивлюся в зелені Тішчині очі. - Того, кому тебе достатньо.

- Я хочу завжди-завжди-завжди бути з тобою!

На підкріплення своїм словам Тішка ляскає долонею по подушці й хмурить руді брови. Я розумію її занепокоєння. Тішка не хоче, щоб я від'їжджала, адже тоді їй буде зовсім самотньо у палаці.

- Ну, припиняй, — говорю я, підійшовши до сукні, яку для мене підготували заздалегідь. – Все просто чудово складається. Коли я вийду за Вірнуша, не просто стану княгинею Краю Боліт.

- Так-так, — Тішка схоплюється з ліжка і слідує за мною, щоб теж розглянути вбрання. – Ми всі чекаємо, коли Царя Воронів переможуть.

Вона походжає по кімнаті, плутаючись у нічній сукні, втративши інтерес до того, що приготували для мене. Тішка роздратована. Вона нервується і турбується, напевно через вечір, коли Вірнуш прибуде до палацу і попросить моєї руки при гостях з усіх сторін Наві. Але цей союз дуже важливий.

І я, і батько, впевнені, що саме Вірнуш – той герой, про якого говорять наші віщуни. Хоч мій дар далеко не такий сильний, як їхній, але відчуваю, що це саме про нього.

- Сьогодні все зміниться, сестрице, — я повертаюся до неї. - Вірнуш точно той, хто позбавить нас цього чудовиська. От побачиш.

- Ти так у цьому певна? - запитує Тішка. - А якщо ні? Ти зазирнула б у майбутнє.

- Ти ж знаєш, не можу.