Тиждень 4. Карієс і нічого більше

Ліна. 7 років тому

— Ой! Ти вже повернувся. Не чула, як зайшов.

Я вийшла з ванної кімнати і налетіла на свого чоловіка. Механічно завела руки за спину, хоча нічого кримінального й не зробила, щоб приховувати від нього.

— Так. Щойно. Що там ховаєш?

Орест підійшов ближче, цьомнув мене в носа і обійняв, ловлячи мої руки за спиною. Я міцно вчепилася пальцями в пластикову паличку, але, звісно ж, він зумів її висмикнути.

— Це тест? На вагітність? — мій чоловік покрутив паличку у руці, прикипів поглядом до однієї смужки. — Навіщо ти його робила?

— Затримка. Місячні сьогодні мали початися, але не починаються.

— Але ж ми кохалися лише в “дозволені” дні, ти ж рахувала.

— Так, проте це не дуже надійний спосіб контрацепції. Всяке може бути…

— Ну, слава Богу, пронесло. Слухай, — Орест поклав руки на мої плечі, — щоб даремно не хвилюватися, повернімося до презервативів. 

Я кивнула й опустила голову. Він притягнув мене до себе, поцілував кудись у волосся.

— Змерзла? Ти вся якась холодна.

— Я теж щойно прийшла. В лікарні такий холод!

У його обіймах миттю стало тепло. Я припала щокою до його грудей, засунула руки під його грубий светр і усміхнулась. На душі ще залишався осад від надії, яка не справдилась, і від того, що Орест цьому порадів. Але коли він так мене обіймав, я готова була забути про все і все йому пробачити. Якщо я прокидатимусь решту життя в його обіймах і засинатиму в них, все інше не має значення.

Я розчинилася в ньому, як сіль розчиняється у воді. І разом ми стали солоним морем.

А моря не висихають, правда ж?

Ліна. Тепер.

Я ношу з собою тест на вагітність третій день. Спочатку вирішила почекати хоча б день-два, щоб результати були точнішими. Почекала. Потім подумала, що не хочу засмучуватися в неділю і цілий день наодинці в квартирі їсти себе, якщо нічого не вдалося. Неділю перечекала. Зрештою подумала, що перевірю зуби, й тоді вже точно-точно зроблю тест, знаючи, що хоч в чомусь я підготувалась до вагітності.

Й от прямо зараз я сиджу в стоматологічному кріслі й розумію, що далі відтягувати немає куди. Зараз цей приголомшливий красень ще позазирає мені до рота, а тоді я поїду додому і зроблю тест.

— Так… Тут все добре, — повільно промовляє він, схиляючись наді мною.

Серед білих стін і синього оформлення кабінету його блакитні очі здаються ще яснішими. Добре, що в моєму роті розширювач і говорити я не можу, а то б ще щось дурне ляпнула.

— А з цього боку зверху на шостому зубі невеликий карієс, краще полікувати найближчим часом… — Він м'яко торкається мого підборіддя і трішки підіймає його. — Знизу ліворуч теж… все добре. У тебе чудові зуби! Радив би ще чистку зробити, а так все ґут.

Я б усміхнулася і подякувала, але мої зуби й так виставлені у всій красі, а говорити досі не можу.

— Що ж, тоді… — Мар'ян тягнеться пальцями до моїх губ, щоб нарешті звільнити їх, але десь за моєю спиною в приміщення вривається протяг і відволікає його. Він переводить погляд туди й запитує: — Добрий день! Ви до мене?

— Добрий! — Мене аж струмом вдаряє від цього голосу. — Ні, не до вас.

Я повертаю голову і наштрикуюсь на прискіпливий погляд свого колишнього чоловіка.

— То ти ту тобис? — мугикаю, розуміючи, що він краще зрозумів би ритуальні співи тубільців Африки, ніж мене зараз.

— Я тебе шукав, мені адміністраторка сказала, що ти пішла лікувати зуби сюди, — відповідає він так, наче й справді зрозумів.

Мій стоматолог переводить погляд з мене на Ореста й назад, доки нарешті не отямлюється.

— О. Зажди, я зараз зніму це.

Він обережно витягує з мого рота розтягувач. Я буквально відчуваю, як в цей момент нас пропалює поглядом мій колишній.

— Дякую! О, мої губи, — я усміхаюсь вже з власного бажання, відчуваючи, наскільки легше стало шкірі губ.

Мар'ян відповідає мені своєю коронною сліпучою усмішкою.

— Ця штука завелика для твого рота, — по-діловому зауважує Орест.

Він стоїть у дверях, поставивши руки в боки, й несхвально хитає головою.

— Ви розбираєтесь у стоматології? — зі смішком запитує стоматолог і підводиться.

— У стоматології ні, а в розмірах її рота ще й як.

— Замовкни, — стогну я і відчуваю, як починають палати щоки. — Вибач, Мар'яне, це мій колишній чоловік.

— Орест, — сам представляється колишній і підходить ближче.

— Дуже приємно. Мар'ян.

Вони тиснуть один одному руки, але приязні в тому жесті ні грама.

— Дякую за огляд. — Я стаю між ними. — Скільки з мене?

— Я розплачусь, — вставляє Орест.

Не встигаю заперечити, бо він вже йде за Мар'яном до стійки рецепції.

Мені залишається знайти свою сумочку й пальто, але навіть одягтись сама не встигаю. Колишній тут як тут, вихоплює пальто з моїх рук і галантно допомагає його надягти.

Я прощаюсь з Мар'яном і квапливо вилітаю геть, якомога далі від цього сорому.

— І що в тебе з цим стоматологом? — Орест наздоганяє мене з запитанням.

— Між нами тільки карієс і чистка зубів, — відповідаю, прямуючи до себе.

— А усміхалась ти йому так, наче щось ще.

— Господи, я його вдруге бачу!

— А ви вже на ти…

— Ми маємо викати? Він молодший за мене на два роки!

— Вдруге бачитесь, а вже так добре познайомились.

Що за ґедзь його вкусив?! Я різко зупиняюсь, влетівши в свій кабінет, і він заходить слідом.

— Чому ти приїхав? Я ж сказала: зателефоную.

— Я не можу більше чекати! У тебе… затримка? Чи ні? — Орест дивиться на мене, трішки насупивши брови. Його вилиці напружуються в очікуванні моєї відповіді.