Тиждень 3. Що ми скажемо мамі?

Ліна. 12 років тому

— Така велика квартира! — я роззирнулась, стоячи у вітальні з панорамним вікном, через яке вдалині було видно Високий Замок.

— Тато мамі перед розлученням її купив, — пояснив Орест, стаючи за моєю спиною. — У наш будинок він привів нову дружину.

— А де зараз твоя мама?

— Вона вже рік в Іспанії з новим чоловіком і, здається, не збирається найближчим часом повертатися. Принаймні сьогодні точно не прилетить на крилах з Барселони. Квартира у повному нашому розпорядженні.

Я кивнула й обійняла себе за плечі. Він стояв близько, торкався грудьми моїх лопаток, і мене від цього обсипало сиротами. Ми стояли мовчки хвилину чи дві, аж доки Орест не розвернув мене до себе лицем.

— Подивимось якийсь фільм? Чай? Вино? Не знаю… Показати тобі мої дитячі фотографії?

— А ти мене для цього запросив? — я глянула на нього спідлоба й побачила, як кумедно він підтиснув губи.

— Якщо чесно… Я сподівався, що цим ми почнемо, а потім ти захочеш подивитися мою спальню.

— Так і кажи, що хочеш сексу. Ми вже місяць зустрічаємось, тому можемо поговорити про це прямо.

Орест зітхнув. Поклав руки на мої передпліччя, провів вниз і спіймав мої пальці.

— Хочу. Але не хочу, щоб ти подумала, що мені прямо горить. Я просто подумав, що час тебе запросити в гості. Не тільки для цього... Типу... Просто в гості. Я ж знаю, що для тебе це вперше. Словом, я почекаю, скільки треба.

Я прикусила губу й замислилась. Наважитись або ні?

Коли він запросив мене, я одразу ж здогадалась, для чого. Погоджуючись, твердо вирішила, що йду для свого першого разу, тому підготувалась відповідно. Але якщо він не тисне, то чи хочу я?

Доки Орест стояв і чекав якоїсь моєї відповіді, я подумки креслила табличку з двома стовпчиками — “за” і “проти”. У графі “за” були:

1. Мені цікаво, що таке воно, той ваш секс, про який всі кричать.

2. Орест мені подобається. Не те щоб я закохана сильно-сильно, але ніхто ще так мені не подобався, як він.

3. Місце підходить, хлопець хороший — чому ні?

У графу “проти” я змогла вигадати тільки один пункт:

1. Ми надто мало знайомі.

Подумала ще, але всі оті “секс до шлюбу — ні-ні” і “раптом він покористується мною і кине” мені не підходили. Хто в наш час взагалі таким переймається? 

— Я теж хочу, — нарешті постановила.

— Гаразд. Але спочатку чай і фільм. Ми нікуди не поспішаємо.

— Краще б зробили вже, та й по всьому, а фільм і чай потім, — я пробубніла собі під ніс.

Орест тільки засміявся і пішов на кухню вмикати чайник.

Ми справді дивилися фільм. То була романтично-драматична комедія “500 днів літа”, яка вийшла рік чи два тому й досі була модною, у всіх на слуху.

— Мені трохи шкода цього хлопця, — після перегляду сказав Орест. — Стільки часу витратити на ту, яка потім закохалась в іншого!

— Хіба вона знала, що все так вийде? Не у всіх кохання одне й на все життя!

— Це правда. Мої батьки — тому підтвердження. Але я не хотів би як вони. Маю на увазі… Можна ж одружуватися, коли точно впевнений, що хочеш з цією людиною бути завжди.

Я подумала, що в нього дуже серйозні думки, як для дев’ятнадцятирічного хлопця. А вголос спитала:

— А в тебе були дівчата?

— Були, — підсунувся він ближче й відповів зовсім тихо. — Не переживай.

Я підняла на нього очі й побачила, що його губи дуже близько. Орест нахилявся довго, наче чекав, що я відвернусь чи передумаю, але якби й хотіла, я не змогла б. От саме в цей момент, коли раптом відчула його подих на своїх губах, я справді захотіла. Щось у мені клацнуло, і я захотіла спробувати саме зараз саме з ним.  

Ми цілувалися, сидячи на дивані, бозна-скільки часу. Орест погладжував через одяг то моє стегно, то плече, то груди. Лише коли я поскаржилась, що ноги затекли, він засміявся й запропонував змінити положення і місце на зручніше.

Зручнішим виявилося його ліжко. Але на ньому ми справді спочатку дивилися фотографії! Я заливалась сміхом через його фото з вибитим зубом, а він вдавано образився й почав мене лоскотати.

— Припини! Я боюся лоскоту! — верещала я, звиваючись на ліжку.

Орест навалився на мене всім собою, і я навіть не одразу зрозуміла, коли його пальці перестали лоскотати й почали м’яко пестити. Отямилась, лише зрозумівши, що ми лежимо й цілуємось, а мій светр задертий до грудей.

— Чекай, я там взяла з собою в сумочці… пелюшку, — пробелькотіла я, відчуваючи, як щоки починають горіти.

— Пелюшку? — Він витріщився на мене. — Навіщо?

— Одноразову таку, їх в медичних кабінетах часто використовують. Ну, це якщо… У мене ж кров буде. Щоб тобі тут нічого не забруднити.

Орест від подиву лупав очима, а я відчувала, що зараз згорю від сорому.

— Ти така… продумана. Здається, мені подобається зустрічатися зі студенткою-медиком.

— Ну тебе!

Я несильно стукнула його кулаком у плече, а він спіймав моє зап’ястя, зазирнув мені у вічі й усміхнувся.

— Я постараюся зробити все так, щоб ти не пошкодувала. Щоб ти ніколи не пошкодувала, що зв’язалась зі мною.

Це був наче жарт, але він визначив наші життя на роки вперед.    

Того разу я не пошкодувала. Як не шкодувала жодного разу, коли він мене торкався. Окрім хіба що нашої теперішньої спроби зробити дитину. Після неї в мені залишилася рана, роз’ятрена й болюча рана під назвою “Не так все мало б бути, не так”.