Тиждень 2. Договір про дитину

Ліна. 8 років тому

Ми сиділи на веранді в улюбленому ресторанчику в проїзді Крива Липа. На тлі грала ненав'язлива попса, але у вухах я чула нервові удари власного серця.

— Ліно, все добре? Ти якась схвильована. — Орест вкрив долонею мою витягнуту на столі руку. Його брови зійшлися хатинкою.

— Все добре. Я тут подумала… Ми вже рік одружені. Як тобі ідея… Я думаю, що готова стати мамою. А ти? Як ти дивишся на те, щоб ми народили дитину?

Його губи стислись і перетворились на вузьку лінію. Погляд впав під стіл, наче ховався від мене.

— Нам лише по двадцять три, — тихо промовив Орест. — Ми ще встигнемо, якщо захочемо.

— Але я хочу вже... Ти ні?

Він мотнув головою і з жалем подивився на мене.

— Ти ж сама бачиш, я працюю без вихідних. Дядько затикає мною всі дірки, щотижня відрядження… Та й ти. Якщо зараз завагітнієш, що буде з твоєю кар'єрою? Тобі ще півтора року вчитися в інтернатурі.

Я ковтнула клубок, що виник у горлі. Тихо пробурмотіла:

— Я не хочу ніякої кар'єри. Медицина для мене не така важлива, як сім'я, як ти.

— Сонечко… Я розумію. Але ми ще молоді й здорові. Можемо відкласти цю розмову на якийсь час? Не зараз, будь ласка, не зараз.

Я кивнула, а він узяв мою руку й підніс до губ, ніжно поцілував долоню. Мене пробрало приємними сиротами, і в легкому тремтінні плечей я сховала розчарування, яке оце вперше відчула до свого чоловіка.

Тепер

Ми зустрічаємось у кав’ярні на Пекарській. Зовсім поруч — мій університет, трохи далі — мій гуртожиток, в якому ми познайомились. На душі стає тоскно, коли думаю про ці місця й минуле, пов’язане з ними.

Я навмисно приходжу на пів години раніше, ніж ми домовилися. П’ю лате, запихаю в себе шоколадне тістечко і дістаю теку, яку принесла з собою. Переглядаю папірці, переконуюсь, що все взяла. Щойно встигаю видихнути полегшено і підняти голову, як бачу Ореста. Він прямує до мене так швидко, що поли його пальто розлітаються. Гарний до чортів. Я можу злитися на нього скільки завгодно за минуле, але не визнати не можу: гарний. За ці роки він змужнів, став навіть привабливішим, ніж у юності.

— Що я бачу?! За десять друга. Ти відлучився на обід на десять хвилин раніше. Фірма там без тебе не розвалиться за цей час?

— І я радий тебе бачити.

Він знімає пальто, вішає в кутку на вішак. Сідає навпроти мене і ненавмисне зачіпає мене під столом своїми довгими ногами.

— Обійдімось без ліричних відступів. Пропоную перейти одразу до справи.

— Гаразд. Тільки замовлю собі щось.

— Я вже замовила. Тобі зараз принесуть чизкейк і еспресо.

Мій колишній усміхається, нахилившись над столом.

— Ти не забула, що я люблю.

— Забудеш тут. Мене досі від чизкейків верне, коли згадаю, як ти їх обожнював.

— У мене те саме з твоїми шоколадними тістечками.

Орест стенає плечима, розстібає ґудзик піджака і влаштовується зручніше. Офіціантка приносить його сирник з кавою, які я замовила одразу ж і попросила принести, коли прийде мій супутник.

— Ну, тепер можна й про справи поговорити, — каже він. — То що там у тебе за умови?

— Ось, подивись, — я розгортаю теку і дістаю звідти довідки. — Це мої медичні довідки. А ось це список довідок, які треба від тебе.

— Подивимось. — Він бере аркуш і читає вголос: — Спермограма. Комплексний аналіз на виявлення венеричних хвороб. Медогляд — кардіолог, уролог, дерматолог… А дерматолог навіщо?

— Щоб я не переймалась, що ти обдаруєш мене педикульозом.

— Але ти сама дерматолог.

— Але ж я в ліжку тобі не огляд проводитиму. Ми наче як дитину зібралися робити.

— Гаразд, зрозумів. Хай буде дерматолог.

Орест відкладає вбік аркуш і тре чоло.

— Чудово. Про це домовились. Тепер поговорімо про сам процес. — Я поправляю окуляри на носі. — Які твої пропозиції щодо того, як все буде?

— Пропозиції прості. Ми робимо дитину, ти вагітнієш. Є два варіанти — на час вагітності ти живеш або в мене, або в себе…

— У себе.

— Добре. Тоді я тебе навідую, як мінімум, раз на тиждень, привожу їжу і ліки, якщо знадобиться.

— Якщо я добре почуватимусь, відвідувати не обов’язково. Моя умова: ти маєш бути на зв’язку двадцять чотири години сім днів на тиждень. Навіть якщо землетрус зруйнує твій офіс чи тобі на голову впадуть уламки “шахеда”, все одно бери слухавку!

— Згоден.

— Навіть не сподівайся, що я сама мучитимусь ці дев’ять місяців. Ти маєш возити мене на всі консультації до лікаря. Плануй свій час так, щоб це не було проблемою.

— Без питань. Я буду поряд завжди, коли знадоблюсь.

На цих словах мені хочеться закотити очі під лоба, згадуючи, як він “завжди був поряд”. Але цього разу доведеться довіритись.

— Далі. Тепер опіка над дитиною. Наш син чи донька живе зі мною. Коли він чи вона народиться, ми укладемо письмовий договір про побачення з тобою, фінансове утримання і таке інше.

— Гаразд. Скажу своєму юристові підготувати документ. Зі свого боку обіцяю утримувати тебе і дитину, доки їй не виповниться вісімнадцять. Пізніше домовимось щодо графіка зустрічей з дитиною.

— От і чудово.

Я дивлюся на нього з підозрою. Щось він дуже поступливий сьогодні. Може, варто ще обговорити наше особисте життя на цей час?

— У мене теж будуть побажання, — каже Орест. Ти ба, наче мої думки прочитав. — Під час вагітності і в перші місяці життя дитини не заводь, будь ласка, стосунків з чоловіками. Я хочу бути впевнений, що моя дитина в безпеці й ти повністю зосереджена на ній.

— Згодна. Не думаю, що мені буде до стосунків у такий період.

Я проковтую зізнання про те, що зі стосунками у мене кепсько всі останні п’ять років. Лише висуваю і йому умову:

— Тебе про дев’ять місяців целібату не прошу, але, будь ласка, утримайся від сексу цей тиждень. Не хочу знати, що ти з чужого ліжка — одразу в моє. До того ж так сперма буде якіснішою.

Орест киває:

— Прийнято.