Глава 11. П'ятниця, 4:17

О 4:17 в п'ятницю Лорен отримала фотографію чоловічої ноги.

Не тієї частини чоловічого тіла, яку зазвичай надсилають без запиту.

Гомілка.

Джинси.

Один кросівок.

І край старої дерев'яної підлоги.

Під фотографією:

NOAH: Don't panic.

Лорен дивилася на екран.

Написала:

Why would I panic about your ankle?

Відповідь прийшла відразу.

That's hurtful. It's a good ankle.

Лорен стерла усмішку раніше, ніж хтось у конференц-залі міг її помітити.

Навколо столу сиділо восьмеро людей.

На екрані — таблиця витрат.

Хтось говорив про escalation allowance.

Лорен опустила телефон.

Через хвилину він знову завібрував.

Фотографія ширша.

Тепер було видно, що Ноа стоїть не на підлозі.

А в ній.

Одна нога провалилася між дошками майже до коліна.

NOAH: Context.

Лорен випросталася.

LAUREN: Are you hurt?

Три крапки.

NOAH: Pride. Possibly pants.**

— Лорен?

Вона підняла голову.

— Так.

— Thoughts?

Вісім людей дивилися на неї.

Лорен подивилася на таблицю.

Вона не чула останніх двох хвилин.

— На що саме?

Керівник проєкту повторив питання.

Лорен відповіла.

Нормально.

Навіть переконливо.

Телефон більше не чіпала.

До 4:39.

Ноа уже вибрався.

Лорен дізналася про це не від нього.

Їй зателефонував підрядник.

— He's fine.

— Я не питала.

Пауза.

— Ноа said you might.

Лорен заплющила очі.

— Що сталося?

— Old subfloor. One section looked better than it was. He stepped where he shouldn't have.

— Він працював один?

— I was twenty feet away.

— Чудово.

— Лорен.

— Що?

— He's fine.

— Я чула.

— Just bruised.

— Я не хвилююся.

Contractor замовк.

Це було гірше за сміх.

— Мені треба йти, — сказала Лорен.

— Have a good weekend.

— Вам теж.

Вона поклала слухавку.

О 4:42 написала Ноа:

Go home.

Він відповів:

Bossy.

Лорен:

That wasn't a discussion.

NOAH: My actual boss said the same thing.

LAUREN: Listen to one of us.

NOAH: Which one?**

Вона не відповіла.

Зібрала ноутбук.

Вийшла з офісу о п'ятій дві.

На парковці відкрила машину.

Поставила сумку.

Сіла.

Не заводила.

Потім сказала:

— Це безглуздо.

Завела.

Ноа жив у Декейтер.

Адреси Лорен не знала.

Звичайно.

Вона знала лише, що він живе в Декейтер.

Це трохи ускладнювало безглуздий план, якого в неї не було.

На першому світлофорі вона подзвонила.

— Привіт, — сказав Ноа.

— Де ви?

— Вдома.

— Адреса?

Тиша.

— Навіщо?

Лорен уже хотіла сказати: забудьте.

Замість цього:

— У мене залишилися документи по Marston.

Це було неправдою.

Документи були в електронному вигляді.

Ноа знав це.

Лорен знала, що він знає.

— А, — сказав він.

І більше нічого.

Вона ненавиділа його приблизно сім секунд.

Потім він продиктував адресу.

Будинок був невеликий.

Не той, якого Лорен очікувала.

Вона взагалі не знала, чого очікувала.

Можливо, квартиру.

Щось тимчасове.

Замість цього — старий одноповерховий будинок із широким ґанок, темно-зеленими дверима і велосипедом, притуленим до перил.

У дворі лежав дитячий самокат.

Лорен припаркувалася.

Подивилася на самокат.

Потім на номер будинку.

Правильно.

Вона взяла сумку.

Документів у ній не було.

Чудово.

Двері відчинилися до того, як вона постукала.

Не Ноа.

Хлопчик років семи.

— Hi.

— Привіт.

Він подивився на неї.

Лорен — на нього.

— Ноа тут?

— Uncle Ноа!

Десь усередині:

— What?

— A lady!

Лорен закрила очі.

Дитина не відходила.

— Я Лорен.

— I know.

Вона відкрила очі.

— Звідки?

— He said.

З коридору:

— Ілай!

— What?

— Come here.

Хлопчик обернувся.

— She's already here.

Ноа з'явився за ним.

У футболці.

Домашніх шортах.

Без взуття.

Із синцем уздовж лівої гомілки.

Лорен подивилася.

Потім вище.

— Ви сказали «bruised».

— Це bruise.

— Це континент.

Ілай теж подивився.

— Mom said it looks like Florida.

— Дякую, — сказав Ноа.

— It does.

— Іди подивись телевізор.

— Mom said twenty minutes.

— У тебе ще сім.

Ілай пішов.

Не далеко.

Зупинився біля дверей вітальні, звідки явно можна було слухати.

Ноа сперся на одвірок.

— Документи?

Лорен подивилася на сумку.

— Я збрехала.

— Я знаю.

— Не робіть із цього подію.

— Я стою у власному домі.

— Добре.

Вона помітила.

— Не смійте.

Він усміхнувся.

— Заходьте.

Сестра Ноа лежала на дивані.

Лорен зрозуміла, що це вона, по синцю від ременя безпеки, який виходив з-під футболки біля ключиці.

— Лорен, це Рейчел.

Рейчел підняла руку.

— The scary developer.

Ноа:

— Я такого не казав.

— Ти сказав «terrifying client».

Лорен зняла піджак.

— Це краще.

Рейчел сіла трохи рівніше.

— Я Рейчел.