Бурсит

Соняшник плете

Листя навколо стовпа

Холод міцніє

Ⓒ Olha Alder, хайку

Техьон відклав телефон. Грошовий переказ здійснено. Як добре... Він відкинувся на спинку дивана. Працювати на цьому сайті досить безпечно. І абсолютно анонімно. Такого приголомшливого художника як він світ абсолютно не помічає. Йому б писати картини для музеїв мистецтв, прикрашати стелі церков і ставати діамантовим художником з костюмів для тисяч брендів... Але він працює художником-анонімом на безпечному сайті і навряд чи живе. 

Його життя - це гонитва за черговим грошовим замовником і нуль натхнення. Він обирає робити те, що повинен. Йому навіть афірмація, на кшталт: "Я обираю це зробити на своє благо" - перестала допомагати. 

Він просто перенаситився рутинним малюванням. І хотів відпочити. Місяць чи два. І його заощадження допомагали. Але стрілка календаря невблаганно наближалася до 31 грудня, завмерши між Різдвом і Новим Роком. 

Зовсім нещодавно він пристойно витратився, купуючи мамі окуляри, татові портмоне, і друзям різні дрібні дрібнички, які могли б зробити їм приємно в цей холодний різдвяний день. 

Рукавички, шарфи, каблучки, бантики, сумки, годинники, парфуми, книжки, навчальні програми, сертифікати в масажні салони, кілограми корейської яловичини...

Цінники так і спливали в нього в голові. 

Якщо він візьме перерву, то після свят йому буде нічого їсти. 

Зазвичай, найперші дні січня - найглухіші. Ніхто не хоче витрачати гроші на мистецтво. 

Йому б потрібно було бути в Америці й малювати ескізи суконь і костюмів, які знаменитості вдягнули б на гала-вечір із нагородженням, але він сидів на безпечному сайті анонімних художників, наче соняшник, який жадібно полює на проміння сонця - грошенята. 

Зітхнувши ще раз, він відкрив сайт. І почав перегортати пропозиції. 

Більшу частину запитів вже розібрали. Багато замовлень просто скасували. Якісь портрети, щоб порадувати родичів сьомого коліна... 

-Яка жалість! - Він із роздратуванням оновив сторінку. 

Нічого. 

Доведеться зчепити зуби й намалювати дядечку з Тегу для користувача "07чер89иа". 

Він клікнув по оголошенню.

"У цей момент із користувачем зв'язався інший художник".
Сухо сповістив його механізм сайту. 

Техьон поморщився. Рідко, коли художнику відмовляли. Люди радісно кидалися у вир згоди, боячись, що іншого ніхто не напише. 

Він вийшов, уже практично прощаючись із сайтом. Зрештою, не завжди може крупно везти як із попереднім замовленням. Якщо йому не вистачатиме їжі, він просто поживе в батьків, поки потік клієнтів знову не повернеться на сайт... 

"Плачу х5! Аванс - половина! Потрібен малюнок для відділення дитячої хірургії. Плачу ще х2, якщо зможете роздрукувати у форматі на всю стіну і принести прямо в лікарню."
"Дедлайн - перше січня..."

Він тут же клікнув на останнє повідомлення користувача. 

"Докзлік"

Нікнейм, звісно, був сумнівним, але пропозиція про ціну звучала досить смачно. 

-Добрий, я можу взятися за ваш проект. 
-Добрий! Це терміново! Ви зможете роздрукувати? Формат стіни: 1.42 на 2.50. 

Техьон зітхнув. Є, звісно, студії з друку нестандартних розмірів, але, найімовірніше, багато хто буде закритий на свята. 

-Я знайду. 

Сміливо пообіцяв він. 

-Що знайдете? - Замовник не оцінив зусиль Техехена. 
-Найду де роздрукувати такий формат. 
-А самі не друкуєте? 
-Ні. 
-Шкода. 

Техьон засмучено цокнув. Зараз зірветься його угода і бувай-прощавай ситий шлунок після свят. Потрібно буде про запас від'їстися в мами...

-Я цифровий художник. Малюю на планшеті. 
-Так, це підходить. Шкода, що самі не друкуєте. 
-Я - художник, не друкар. Я не займаюся виробництвом поліграфічної продукції. 
-Шкода. 

У голові Техьона спалахнув червоний напис: "Ну все" і він приготувався завершити чат. Не завжди може крупно везти. 

-Назвіть ціну. 

Раптове повідомлення, змусило серце Техьона пристрасно забитися. 

-Вам звичайну чи відразу помножену? 

Ой... Він заплющив очі руками. Він навіть не дізнався, що потрібно буде малювати! Гроші засліпили його, змусивши здатися зовсім не професійним. 

-Помножуйте одразу. - Послідувала суха відповідь після кількох хвилин мовчання. 

-Ха! - Радісно вигукнув Техьон. - Пташка в клітці! - Він потер долоньки. 

***
Щільно натягнувши на ніс сонцезахисні окуляри, він вийшов з дому, уявляючи себе переслідуваним фанатами селебріті. Рухаючись швидкими й короткими перебіжками, він радше нагадував жертву майбутньої кримінальної драми на державному телеканалі, ніж справжню зірку. 

-Ти зовсім уже збожеволів? - Підпираючи підборіддя рукою, запитав Чімін, дивлячись на засніжену голову Техехена, який зайшов у кафе. 
-Я - візуалізую.
 -Що ти можеш візуалізувати, якщо навіть не намагаєшся відправити свої роботи на виставки? Чи це новий вид хвороби? 

Техьон фиркнув і замовив каву: 

-Мне надійшло нове замовлення. Дедлайн - перше січня. 
-Терміни стислі. Щось просте? 
-На стіну 1.42 х 2.50. - Гордо відповів Техьон.
 
Кава пролилася з губ Чіміна:

-Дай мені серветку, - задихаючись і кашляючи через невдалий ковток, попросив він, простягаючи руку. - Ти не встигнеш. - Замість "дякую" констатував він. 
-А ось і встигну. 
-Навіть над лініями потрібно постаратися так, щоб вони не стали піксельними під час розтягування на такий формат! - Спочатку він обурився, а потім махнув рукою. - Багато грошенят запропонували? - Хитренько посміхнувся Чімін.
 
Техьон підкликав його рукою: 
-На вухо скажу. 

Коли вони наблизилися на максимально можливу відстань, відірвавшись від стільців і перегинаючись через стіл, Техьон шепнув цифру авансу. Очі Чіміна широко розкрилися:
-Я прощаю тобі божевілля з візуалізацією. - Склавши руки на руки, він вклонився, вдаючи з себе Будду. - Поділишся? 
-Я пригощу тебе яловичиною. 
-Тоді, тільки мармуровою. - Поставив умову Чімін. 

Техьон усміхнувся. Ця робота - новорічне благословення, удача і диво.
 
-Яка хоч тематика? 
-Нема тематики. Тільки умова, що це для дитячого відділення хірургії. Ніякого контенту 18+. 
-Уже знайшов музу? - Чімін потягнув лате через соломинку. 
-Ні. Ось у пошуках. Думаю, щось на квіткову тематику. - Техьон теж притулився губами до трубочки. - Не хочу щось банальне. Усі ці котики та ведмедики навіть дітям приїдаються. 
-Це ж дитяча лікарня. - Відповів Чімін, поки Техьон пив каву. - Не думаю, що тобі потрібно далеко відходити від тематики дитинства і дітей. Кожні батьки не проти, щоб замість криків від уколів - вони залипали на красиві картинки. 
-Для цього існують книжки. А я - маестро. Я не малюю плюшевих ведмедів у мереживних спідницях. 
-Малюєш. - Упевнено хмикнув Чимін. - За гроші ти малюєш усе. Я вже бачив.
 
Обличчя Техьона злегка залив рум'янець. Так, деякі його роботи соромно і самому переглядати, не те, що людям показувати. Але Чімін його близький друг, тому часто посвячений навіть у "такі" проекти.
 
-Забудь про того фуррі... - Ледь чутно пробурмотів він. 
-Завтра сходимо на виставку? Привезли переклад японських хайку на квіткову тематику і виставили живі квіти та картини відомих художників. Можливо, це знайдеш собі музу. 
-Скажи адресу. Я хочу хоча б у фойє зайти сьогодні. 
-Я сьогодні не можу. 
-Сьогодні 27 грудня. Дедлайни горять. - Дивлячись масляними очима, попросив Техьон. - Якщо угода буде вдалою, я тебе не тільки нагодую яловичиною, а ще й подарую цілий шматок. - Клятвено пообіцяв Техьон. 

Під "м'ясним" натиском Чімін легко здався. 

І вже за сорок хвилин Техьон стояв перед входом у гарну білу будівлю, на балюстраді якої розташувався ледь живий засніжений соняшник, листя якого відчайдушно чіплялося й пленталося колоною, а пелюстки тягнулися до холодного й бляклого зимового сонця. 

Техьон дістав телефон і відкрив додаток. Прямо пальцем, знявши рукавички і високо засукавши рукав куртки, він став робити начерк. 

Простіше було б зробити фотографію. Але все-таки, це картина для дитячого відділення, і квітка безумовно потребувала пожвавлення. 

Він швидко закінчив ескіз і повернувся додому. 

Тепер залишалася справа за малим. Намалювати все заново на планшеті і придумати гарне тло.
 
-Засніжені ялинки для фону підійдуть? - Без привітання, Техьон написав у чат із "Докзліком". 
-Можна ще який-небудь будинок на задньому плані прималювати. Лікарня - це будинок. А лікарі - ваша сім'я, яка піклується про вас. 

Техьон поморщився. Лікарі й лікарня вже точно не асоціювалися з чимось добрим, але він пересилив себе і просто написав: 

-Ок. 

Півночі він малював. А півночі, намагався заснути. Його очі постійно відкривалися. І Техьону здавалося, що це через перезбудження. Він так давно не творив самостійно, а не на замовлення. І всю ніч у нього болів лікоть. Чи то він не так його поклав, чи то занадто натиснув, поки працював. Але щогодини його очі дивилися у вікно, за яким поступово розквітало. 

Втомлене тіло заснуло після того, як сонце народилося на сході, розфарбувавши небо у рожеві кольори.

До одинадцятої ранку Техьону снився сніг, що кружляв над соняшником і повільно осідав блискучими іскрами на жовті пелюстки. 

Коли він прокинувся, рука не згиналася. Увесь біль, притуплений за час сну, нахлинув із новою силою, немов сила наркозу перестала стримувати біль від швів. 

Техьон з жахом дивився на руку. Лікоть був червоним, опухлим і величезним. Шкіра на ньому і навколо - лущилася. 

Він потер око здоровою рукою і кинувся до холодильника. Сяк-так примотавши лід, він став умиватися і чистити зуби здоровою рукою. 

-Добрий день, це лікарня? У мене болить рука.
-Так, приходьте... 

Залишивши шматок льоду вмирати в раковині, Техьон стрімголов попрямував до найближчої університетської лікарні. У нього дедлайн за кілька днів, до того ж, ще треба знайти друкарню! 

-Сьогодні на чергуванні тільки лікар дитячої хірургії. У решти свята, вихідні. - Пояснювала дівчина на стійці реєстрації. - Вам підходить? 

У Техьона був такий біль, що він ледь не плакав, слухаючи пояснення дівчини. А раптом він залишиться без руки? А він зможе малювати з протезом? А скільки взагалі коштують протези?!
 
Думки, наче зруйнований осиний вулик, крутилися в його мозку, схованим під вологим чолом.
 
-Так. - Видавив він. 
-Тоді проходьте на третій поверх. Доктор-хірург Чон Чонгук. Кабінет ліворуч, другий. 

Техьон стрімголов кинувся до сходів.
 
Тук-тук-тук! 

Він істерично постукав у двері, ледь торкаючись, не видаючи гучних звуків.

-Проходьте.