Розділ сьомий. Нищівний

Харитон кинув погляд на натовп монстрів, які оточили їх із Василем Котигорошком. Ті були налаштовані аж надто вороже: усі ці свинячі ікла, волохаті лапи до землі, три ока в кожного і ця слина – бр-р-р-р!

– Так, план такий… – закомандував Харитон, переборюючи відразу і бажання сплюнути від вигляду потвор. – Це ацтекські монстри, вони чутливі до світла – я уважно прочитав «Монстрологію»! Зараз я обливаю свою куртку коньяком (у мене похідна фляжка в кишені), підпалюю. Монстри паралізовані, а ми в цей час телефонуємо до головного офісу, щоб нам знайшли закляття…

– Штули пельку, беш тебе шити гидко, – прошипів Василь, витягуючи зубами чеку з гранати. На плечі химерно вигиналося татуювання булави з горохом.

Граната полетіла в коридор, звідки був особливо потужний наплив монстрів. Пролунав вибух. Харитона відкинуло до стіни. Коли він розплющив очі, ніяких монстрів уже не було.

– Класика, – із задоволеним виглядом відкоментував Василь Котигорошко, встаючи з-за перекинутого столу. – А ти – стратегія-стратегія. Мені начхати, чому вас там в армії вчили, мені стратегій не потрібно, у гранати – он, бачиш – радіус дії більший.

– А якщо в будівлі ще є монстри? – єхидно запитав Х’юго.

– Тю! Та в мене ще п’ятнадцять гранат, кіло динаміту і один вибухопакет, – з ентузіазмом відповів Василь.

– Добре. Питання знімається як дурне. І чому нас тоді з тобою напарниками поставили?

– Олексій сказав – Голові видніше.

– Мама сказала – гроші в бидоні, – пробубонів Харитон, обтрушуючи штани від пилу.

– Ще раз наїдеш на Олексія – отримаєш в око, – ошкірився Котигорошко.

– Ой-йой-йой! Олексій у нас все знає!

– Так, все! І навіть закон співвідношення чисел, між іншим.

Харитон Редька тяжко зітхнув і пішов у коридор, звідки раніше сипалися монстри. За наданою інформацією, у звичайнісінькій оріанській будівлі була штаб-квартира аргентинського мафіозі, якого їм доручили піймати для іншого аргентинського мафіозі.

Несподівано одні з дверей відчинилися, і на них вистрибнуло ще одне гуманоїдного вигляду чудовисько з цеглиною в лапах. Василь миттю зорієнтувався, миттєво перемістився й однією рукою відштовхнув Харитона до стіни, а іншою – витяг з-за пояса пістолет зі срібними кулями. Монстр навіть не встигнув кинути цеглину.

– Ось бачиш, – повчально сказав Котигорошко, – класика залишається класикою.

– А якщо на тебе наштовхнуться і загинуть люди? – з пафосом запитав Харитон. Він дуже розізлився, коли напарник відштовхнув його, прикриваючи, немов якусь слабку жінку.

– Друже, я щойно влаштував чотири вибухи і випустив дві кулеметні черги. Невже хтось досі не сховався?

– Угу, вирішив проблему! А нічого, що люди в паніці тікають не В кімнати, а З кімнат! А тут ти з вибухами і кулями!

– Ну, вибач, не подумав.

Редька знову зітхнув.

Нарешті, неперевіреною залишилася одна кімната. Василь з ноги вибив двері і зупинився, чешучи потилицю. Мафіозі взяв у полон заручницю, закрившись нею і приставивши до скроні пістолет.

– Я ж казав, – єхидним тоном обізвався Харитон, – нерозумно відразу стріляти. Тепер послухай розумну людину. Це як в шахах – супротивник погрожує твоїй фігурі. У тебе є три варіанти – змиритися зі втратою фігури, прибрати загрозу іншою фігурою або ставити мат королю, а там вже як буде. У мене пропозиція провести перемовини, тільки говорити буду я. Мафіозі знервований, тому тут потрібен особливий підхід. Я вже бачив таку ситуацію...

Тим часом Василь дістав тоненьку трубочку і дунув крізь неї на ворога. Той відразу обм’як і сповз на підлогу. Заручниця з плачем вискочила з кімнати.

– Що? Що це? – занервував Харитон.

– Це? – Котигорошко покрутив трубочку. – Плюється голками з нервово-паралітичною отрутою. Його гірські марсіани використовують. Незамінна річ у випадку із заручниками.

– А якби ти влучив у заручницю? – прошипів Харитон.

– Ну, її б відпустили. Отрута ж не смертельна, а паралітична. Злочинець думає, що заручник помер – і кидає його.

– Добре, поставимо питання інакше: я тут взагалі для меблів чи ти хоч раз даси мені взяти участь у завданні?!

– Можеш змотатися у найближчу кав’ярню і взяти каву і бутербродів, а я трохи зачищу тут, – знизав плечима Василь. – Олексій сказав, ти в нас романтик, добиваєшся уваги якоїсь жінки. Негарно буде, якщо тебе покалічать на завданні, як ти потім з нею одружишся?..

Після закінчення робочого дня Каїна пропливла в сусіднє крило, піднялася на третій поверх і відчинила двері до кімнати колишньої дружної сім’ї мистецтвознавців. Зараз тут було порожньо: Сід затримувався на робочому місці, щоб якомога довше бути в одному кабінеті з Люцією. Або просто вони десь вешталися разом.

Каїна перевзулася в капці, змінила білу хламиду на сіру й упала на ліжко Люції. Ліжко у кімнаті було єдине: Сід був невсипущим. Ідеальне вміння. Каїна зітхнула. Їй би так!

Опівночі в неї починалася друга зміна, яка передбачала спілкування з Головою. Самого Голову жінка ніколи не бачила, він спілкувався з-за зачинених дверей, але в гуртожитку вона про це ні з ким не говорила. У його приймальню вона заходила, трясучись і зігнувшись. Ніхто з тих, хто бачив її залізним стервом удень, не міг би такого уявити.