Розділ двадцять четвертий. Озброєння

Аркаан, він же Юстас, він же Юс для працівників відділу зовнішньої політики, він же розвідник двох планет, медитував, сидячи у своєму будиночку на Марсі. Точніше, намагався, бо на периферії ковзала нав’язлива думка про подальшу долю Аркаала. Поки що молодший брат його слухався і усе виконував. Записався на шкільний курс для дорослих, почав працювати вантажником і шукати собі друзів – не тільки серед вантажників, на щастя. Зняв квартиру, купив кавоварку. З усих сил намагався соціалізуватися.

Задзвонив мобільний. Аркаан глибоко вдихнув, видихнув і розплющив очі. Мобільний розривався.

– Я слухаю, – сказав наш герой.

– Добридень, – сказав приємний голос земної телефоністки. – На вас очікує телефонна конференція. Ви будете приймати дзвінок?

– Так, звичайно, – погодився Аркаан.

– Привіт, Юстасе, – сказали у слухавці, – Це Орест Яремчук.

Із телефонного вакууму посипалися інші голоси: «Привіт…», «Привіт…». Останнім був голос Галина. «Чому ти, ну чому…», – приречено подумав Юстас, так і не додумавши, що хотів.

– Юстасе, я буду вести розмову з дозволу шановних присутніх, щоб було коротше, – вів далі Орест. – Ці кляті дзвінки на Марс коштують, як айфон за моєї молодості.

– Як що? – хором запитали присутні.

– Неважливо, – кашлянув Орест. – У марсіан запитаєте. Юстасе, у нас сос! Полундра!

– Що трапилося?

– Ти пам’ятаєш рахманів?

Юстас зітхнув, його кінцівки негайно занили.

– Так, а що?

– Вони забирають колишніх співробітників організації «Зло та сини»! – гаряче сказав Орест. – Розсім розпоясалися! Ніякої на них управи! Стримати їх можна хіба магією, та й то ненадовго.

– Діду, то вони не куштували мого вогню, – азартно перебив його голос Вільяма.

– Діду? Що? Який я тобі дід, хлопчику! – перемкнувся Орест.

– А я не хлопчик, – спокійно зауважив Вільям.

– Так само і я не дід! – ревнув Орест.

– Що за розмови у строю! – увімкнулася Галина. – Тобто по телефону! Сваритись ідіть в інше місце.

– А, вибачайте, пані, – сказав Орест. – Я рідко зустрічаю таку неповагу від усілякої босоти, розхвилювався!

– Перепрошую, босоти?! – загрозливим тоном запитав Вільям Ред.

– Так, я щось загубив нитку розмови, – нетерпляче одізвався Юстас.

– А, так, – продовжив Орест. – Юстасе, до тебе рахмани не приходили?

– Ні, хіба що уві сні, – Юстас спохмурнів. – Але то остаточні переживання катувань, я думаю.

– Здається, вони просто не можуть до тебе дістатися на Марсі, – у задумі виголосив Орест. – От і приходять у снах. Але ситуація небезпечна, треба зустрітися.

– Так! – підтримала його Галина. – Нам потрібна військова нарада. А хто може провести її краще за тебе, Юстасе? Якщо ти можеш, звичайно… До речі, як ти? Як справи?

– Так, – ухилився від розмови Юстас, – треба обговорити ситуацію не по телефону. Але де? Збиратися за таких обставин ризиковано.

– Пропоную зібратися в нас із Андрієм, – швиденько сказала Галина. – У нас будинок великий, усім місця вистачить.

– Рахмани приходять лише вночі, – подав нарешті голос Оріон. – Треба зібратися вдень. Або вночі на літаку чи дирижаблі– Сід із Люцією вже п’яту добу так літають, скоро почнуть дуріти.

– А на пароплаві? – запитав Вільям. – У моєї тітки є власний пароплав…

– Лева Беккера, мого цінного працівника і вашого доброго знайомого викрали, коли він плавав у морі з дельфінами. Так що ніякого моря! – заперечив Орест.

– А в кратері вулкану? – пожвавився Вільям.

– Ні! – суголосно відповіли присутні.

− А хто ще є живий із ваших? – запитав Юстас. – Краще зібрати усіх, кого можете. Будь-яка інформація чи спостереження будуть цінним…

Орест відкашлявся. На тлі почувся голос Кассандри «Скажіть про хлопців, ну?». Вочевидь, вона теж припадала вухом до слухавки.

− О, ти жива! – озвався Оріон до Кассандри, але його вигук залишився без уваги.

− Ну, хлопці живі-здорові, − відізвався мольфар. – Як їх, кажеш?..

− Мирослав і Вадим, − почувся вже зовсім близько голос Кассандри. – Ми їм повідомимо. Пан Орест здужає, так? Телепатично.

− Так, − не зовсім охоче відізвався Орест. – Тож будете винні, як земля колгоспу.

− Рік без відпустки і свят працюватиму! – побожилась жінка.

– Тоді план такий, – сказав Юстас, якому неабияк набрид цей базар. – Сьогодні 19 грудня за оріанським календарем. Давайте зустрінемося о сьомій ранку 21 грудня в будинку Андрія і Галина. За день щось придумаємо. Ідеальним варіантом було б транспортувати вас всіх на Марс, але ж ви знаєте ситуацію – сюди треба білети заздалегідь брати, навіть я тут вдіяти нічого не зможу.

– Згода,– сказали присутні.