У відділі кадрів панувала рідкісна тиша. Годинник бив восьму ранку, сонячні промені повзли по підлозі. Між шибками лежали дві сухі мухи.
– Мистецтво – це авангард. Якщо, звичайно, зміст достойний, – ласкаво сказав Сід.
Люція похитала головою і ніжно заперечила:
– Ні, Сіде, мистецтво – це класика. Якщо форма належна…
– Моє існування отримало сенс лише після зустрічі з тобою, – прошепотів Сід. – До цього я був просто істотою. Я жив сірим життям, спілкувався з такими, як я, доки не дізнався про інший світ – твій. Люціє, ти подарувала мені новий світ, навчила відчувати. Ти найнезвичайніша дівчина, яку тільки можна зустріти.
– Просто я тебе кохаю, – заперечила Люція МакГрегор. – От і все.
Вони гаряче обнялися.
– Ага! – втрутилася Каїна, різко відчиняючи двері до кабінету. – Хлопчики й дівчатка, я кого попереджала? Стіну? Що це за фізичні контакти?
– Але ж ми не сварилися…
– Ніяких особистих контактів! – верескнула замголови. – На п’ять метрів відійшли одне від одного!
– Ми не хочемо розлучатися!
– Не колише! Я тут не демократію з вами розводити прийшла, а лад наводити, бо ви вже зовсім… – відрізала Каїна і кинула на стіл оберемок паперів. Після чого дістала з кишені два нашийники. – Ось, експериментальна модель. Контрабанда з Марса – Чахлик Невмирущий тиждень тому з відрядження привіз. Ти, Люціє, одягай червоний, ти, Сіде, зелений. Швидко і без запитань!
Напарники слухняно одягнули аксесуари, бачачи, що замголови вже на стадії грандістерії.
– Так от! При наближенні червоного нашийника до зеленого більш ніж на п’ять метрів, він вибухає, – ні сіло ні впало весело повідомила Каїна. – При будь-якій спробі зняти зелений чи червоний, вибухає знову ж таки червоний. Коли дистанція між ними скорочується до шести метрів, обоє починають голосно пищати. А тепер, хлопчики й дівчатка, відскочили одне від одного, вмикаю систему!
– Стерво! – ледь чутно зашипів Сід.
– Нема за що! Носіть на здоров’я, хлопчики й дівчатка! Тепер ніяких бійок! Ніяких тримань за руки! Ніякого порушення норм поведінки і моралі! Зрозуміли? – зареготала Каїна й увімкнула пристрій. – А спробуєш для власних потреб перетворитися на вовчару, цей нашийник тебе задушить! Усікла? – з неприхованою ненавистю звернулася вона до Люції. − До побачення, − вона несподівано зобразила посмішку до Сіда і вийшла із кабінету.
Після цього інциденту напарники цілий день сиділи в кабінеті з лихими думками і намагалися придумати, що робити далі. Але якось нічого не ліпилося. У кімнату Сід повернувся в дуже кепському настрої.
Там на нього вже чекав сюрприз.
– Привіт! – сказала Каїна зовсім іншим тоном, ніж у кабінеті кадрів. І широко посміхнулася – так, ніби вони сьогодні разом займалися почесною працею, підтримуючи мужніми плечами одне одного. – А я вечерю приготувала, свічок купила з ароматом троянди й винограду. Проведемо цей вечір разом, познайомимось поближче.
Від здивування юнак навіть забув усі доречні в цій ситуації оріанські лайки.
– Чого вам?
– Ну… – Каїна густо почервоніла й картинно опустила очі, – Ти мені давно подобаєшся, і все інше. Я типу як…
– Хотіла зайняти місце Люції? – вишкірився Сід, від злості навіть перейшовши на «ти». – Думала, я її забуду? Та щоб наблизитись до неї хоч трохи, тобі років двадцять навчатись доведеться!
– А скільки років Люції?
– Двадцять! І вона читати навчилася у три роки, а в чотири розмовляла англійською! А у сім зайняла перше місце в районному конкурсі «Юний художник». Вона добра, артистична, емоційна і приязна, молода і прекрасна!.. Та хто ти порівняно з нею!..
Каїна ніби посмутнішала.
– Знаєш, я просто хотіла, щоб ти не плекав особливих ілюзій стосовно своєї дівчини. От до неї вчора хахаль приходив…
– Брешеш! – скипів Сід. – Як собака! Вона б мені сказала! Я Люцію давно знаю, у нас немає ніяких таємниць одне від одного. А ти… ви наклепниця!
Каїна демонстративно надула губи, але Сідів монолог терпляче вислухала.
– І чому ж це я наклепниця? Я завжди правду говорю. Сувору, але правду. Он він, на яворі досі сидить, уже добу, а Цербер його стереже.
Сід знервовано поглянув у вікно і, на свій шок, побачив на дереві незнайомого чоловіка. Під деревом валявся букет троянд, поруч у мисливському азарті стояв Цербер, піднявши передню лапу і виструнчивши хвоста, ніби заправський гончак.
Чоловік також побачив його.
– Допоможіть хто-небудь! Сталася помилка! – крикнув він. – Покличте Люцію МакГрегор, вона мене знає! Відженіть пса, заради всього святого!
Сід стиснув кулаки і похитнувся.
– Тобі погано? – єхидно запитала Каїна.
– Ні, все добре! Тягни сюди свої свічки, вечерю… чи як там її… будемо знайомитися. Тільки комунікативний бар’єр у мене високий. А пса нехай Лев сам відкличе. Не буду я цьому донжуану допомагати!
– Отож-бо… – Каїна задоволено потерла руки.
#1732 в Фантастика
#9641 в Любовні романи
#407 в Любовна фантастика
стосунки між чоловіком і жінкою, гумор і сарказм, любовний трикутник
Відредаговано: 29.11.2022