Думай...

* * *

Мій “сон” був короткий і без зображень – наче згадав частину тексту чиїхось мемуарів. Розбудив мене телефон – чомусь спрацювала імітація виклику в моєму телефоні. Дівчина сховала Камінь, побажала здоров’я і зникла в темряві в супроводі собаки.

Вдома я сів працювати за комп’ютер, але відкриваючи мій документ комп’ютер показав види Землі з космосу, життя істот, схожих на неандертальців, лише по тому відкрився текст мого твору. Пошуки цієї інформації в комп’ютері нічого не дали. Можливо, скоріш за все, мобільний телефон, що перервав мій “сон”, став передавачем інформації (наче Камінь) від Виконавчого Розуму.

* * *

Пізніше мене чекала несподіванка: Мій не підключений до Інтернету старенький Pentium-S, який я використовую в якості друкарської машинки та особистих  записів,  показав  вікно спілкування в Інтернеті і видав текст. Більше того, комп’ютер відповів на деякі з моїх запитань щодо Виконавчого Розуму. Але цей текст бачив лише тоді, коли був сам. Моя здогадка щодо передавача, схоже, має сенс: я бачу на моніторі комп’ютера незаплановану інформацію тоді, коли починає світитися дисплей  мого мобільного телефону. Хтось (Виконавчий Розум?) наче підказує: отримане знання слід поширювати лише у вигляді художньої літератури, людське суспільство до глибокого оволодіння знаннями Розуму ще не готове. А якщо я почну патякати про “видіння” не уві сні і “ментальні бесіди” з навіть не підключеним до Інтернету комп’ютером – психіатрів мені не минути, явне роздвоєння моєї особистості.

Моє бажання дізнатись більше про вихователів безсмертних частин наших особистостей комп’ютер проігнорував. В той же час мене не покидає відчуття , що я бачу лише частку інформації і в тому вигляді, який здатний уявити.

* * *

В поштовій скриньці появився пакет з дискетою. На своєму старенькому Pentium-S я прочитав текстову передмову Надійки, почав знайомитись з текстом запису “втілень” і... наче “втілювався” сам. Все, що бачили і відчували Надійка і Вовчик комп’ютер показав мені. Більше того: коли мене зацікавила інформація про сторонню особу, я наче “втілився” в неї. Виконавчий Розум показував мені більше, ніж повідомили Надійка з Вовчиком, але лише частину того, що відчували вони (в цьому я переконався пізніше: вміння тих, в кого “втілювався” я, у мене не залишалось). Якщо скористатись описом Надійки її першого враження, то наче мене вела відеокамера, яка могла задовольняти мою цікавість - підслухати чужі думки і подивитись на події з іншого боку, не даючи можливості впливати на події.