4

О ні, ще не час! ще бо ми не дізнали
Всіх див чарівливої ночі,
Та ще бо лунають, як перше лунали,
Веснянки чудові дівочі.

Ще маревом легким над нами витає
Блакитна весняная мрія,
А в серці розкішно цвіте-процвітає
Злотистая квітка - надія.
Леся Українка «La»

Кімната одягнена в таємницю мороку. Лише поодиноке світло розкриває її. Анна гортає книгу - ту саму, яка випадково випала з її рук. Це збірник поезій Лесі Українки. Дівчину вражає жага до життя цієї мужньої жінки. Адже вона хворіла на туберкульоз кісток, терпіла страшні муки, а в її віршах простежується така сильна боротьба!

Анна вкотре перечитує рядки з вірша «Contra spem spero», що означають «без надії сподіваюсь»:

Так, я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! - Геть думи сумні!

Анні б її витримку...

Раптовий стукіт у вікно сполохнув дівчину. Зіниці розширилися. Таке відчуття, ніби хтось є за шибками. Стараючись вгамувати своє серце, Анна підійшла до фіранки. І кого ж вона там побачила? Дениса! Невгамовне серце пришвидшило темп. Хлопець активно жестикулював, прохаючи дозволу увійти. Дівчина за долю секунди відчинила вікно. Парубок, заходячи всередину, ледве не розбив вазу. Він підтримав її, аби та не впала. А після Анна потрапила в полон його міцних обіймів.

- Кохана моя, я сумував, - прошепотів Денис, ніжно проводячи носом по щоці. Вуста забажали поєднатися в жагучому дотику, проте голос мами Анни змусив закоханих відскочити одне від одного. А Денис ще й заховався під ліжком. І вчасно! Ненька дівчини завітала до кімнати. Вона мала хвилясте волосся зі стрижкою під каре, такі ж сірі глибокі очі, як у доньки... Погляд був не те, щоб грізним; це був погляд людини, яка зіпсувалася цим світом.

Вона налягла своїм тілом на двері та склала руки в замок. Зиркнула на увімкнену настільну лампу:

- Все ще читаєш книги посеред темної ночі?

Анні нічого не залишалося, як просто сказати: «Так, мамо». Раптом стало цікаво, чим вона спробує добити її цього разу.

Мовчання.

Анна запитала, чому ненька завітала так пізно. Вона відповіла, що почула дивний шурхіт. А потім додала:

- Ти краще б зайнялася якоюсь корисною справою, а не своїми книгами.

Анна знає, що таке корисна справа в маминому розумінні: куріння, алкоголь, розваги, властиві молодому серцю. "Ні, дякую, мені й зі знаннями набагато краще", - подумки мовила дівчина. Вголос сказала от що:

- Мамо, давай-но не будемо згадувати цю тему. Тим паче, що вже пізно.

Коли двері за ненею зачинилися, Денис сів на ліжко, запрошуючи Анну до себе. Вона вмостилася на колінах у хлопця. Так затишно... Ніби за кам'яною стіною. Денис прошепотів слова, які навіки залишать слід у пім'яті дівчини: «Потрібно боротися за право бути собою. Здашся - все, ти втрачена. Назавжди. Не старайся бути такою, як всі, і притягувати тим самим людей. Просто будь собою - і ті, кому ти потрібна, потянуться до тебе самі».

- Я тобі розповідав, який життєвий шлях вибрав? - запитав Денис через декілька хвилин. Анна похитала головою, заховала її на шиї у хлопця, вдихнула такий рідний аромат. - Я хочу стати військовим.

Анна перелякано подивилася на найдорожчу людину, дихання, здавалося, зникло зовсім. Він не може так вчинити зі своїм життям. Не може! А як же вона? Вирішив покинути її?

- Т-с-с-с, тихенько, - пригорнув до себе своє янголятко. Він знав, що їй буде складно це прийняти, але своїх рішень хлопець не змінює. - Все буде добре. Я завжди з тобою...

- Я дуже сильно боюся тебе втратити... - крізь лавину страху промовила дівчина.

- Обіцяю завжди повертатися живим. Тим паче, часто їздити туди не буду. Все буде добре, Анюто.

Закохані мовчали, міцно обійнявшись.

Війна - це жахіття. Чому люди йдуть самовільно в холодні обійми смерті? Можливо, вірять безпідставним обіцянкам своїх кумирів; можливо, через те, що патріоти. А ще на це рішення може вплинути й скалічене минуле.

Здається, війна була завжди. Каїн убив Авеля. Він був першим, хто пролив невинну кров і тим самим подав приклад своїм послідовникам. Чума смерті поширила свої масштаби від часів братовбивства. У двадцятому столітті від її коси загинуло приблизно у два рази більше людей, ніж за всі попередні війни, взяті разом. Світ прогресує: нова зброя, техніка, обладнання. А заради чого?!

Анні не зрозуміти цього. Не второпати, чому найрідніша людина повинна бачити кровопролиття, брати участь у цьому процесі... Мурашки покрили її тіло, кусали кожну клітинку. Зуби непомітно вистукували чекітку.

Денис відчував тривогу Анни. Щоб розрадити її, шепотів на вушко лагідні слова, ніжно гладив по спині. Проте це не допомагало. Тоді він дістав навушники та mp3-плеєр, вмостився зручненько. Залунали перші акорди, від яких серце забилося сильніше. Знає цю мелодію назубок, але все рівно вона викликає трепет, злет його почуттів до однієї-єдиної.