3

Пропливла б я на схід сонця,
А від сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.
Із циклу «Кримські спогади» - «Тиша морська»

Наступного дня вони домовилися зустрітися в парку серед тінистих алей. Гомін сімейних пар, плескіт крил птахів, що злітають, щасливий сміх дітлахів... І поміж цих барв прогулюються двоє. Розмовляють про те, про се... Посмішки до вух від вдалого жарту... Розуміють одне одного з напівслова...

Сонячні промені опускаються через павутину листя, блукають мереживом зелених садів. Серед цього різноманіття фарб Анна та Денис зупинилися: легінь вирішив пригостити дівчину морозивом. Ось, знищуючи смакоту, підлітки випадково зіткнулися зі старою гойдалкою. Анна першою випробувала її, а Денис допомагав у цьому. Десь там, далеко-далеко, відбуваються страшні події: голод, війна, стихійні лиха, - ці двоє у власному світі, де немає зла, а є лише взаєморозуміння та цілковита довіра.

Сонце мовчки хилиться до сну, не питаючи дозволу. Підлітки не зчулися, як варто прощатися. Зненацька крик жінки перервав сміх більше ніж просто друзів. Вона благала про допомогу. Величезний чолов'яга вдарив її при всіх. Людям, звісно, було байдуже на це дійство. Всі вони так зациклилися на собі, що часом забувають віддавати тепло іншим.

Амбал та його дружина викрикують слова образи. Він п'яний, тому йому нічого не варто замахнутися ще раз. Денис цього стерпіти не міг. Зупинив руку п'яниці і вдарив у його брудну пику. Амбал не відставав: дав здачі. Хлопець відхилився вбік, зробив підніжку й повалив велетня додолу. Коли він сів на нього зверху й почав лупасити з усієї сили, Анна злякалася не на жарт. Вона вперше побачила цього хлопця таким... жорстоким. Миле обличчя легіня перекосилося гримасою люті. Побачене змусило тендітне тіло дівчини затруситися. Мабуть, хлопець вирішив, що вже досить - кількома влучними ударами вирубив п'яницю.

Денис сказав жінці, щоб вона забиралася від такого чоловіка якнайдалі. Краще бути наодинці, ніж все життя терпіти муки пекла. І тут хлопець згадав про Анну. Потираючи фаланги пальців, Денис повільно підійшов до дівчини. Зараз він відчував себе диким звіром, якому не дали насититися здобиччю. У лазурових очах янгола забринів страх. Цього хлопець аж ніяк не хотів. Він знайшов ту, яку так довго чекав. І не хоче втрачати через власну дурість. Проте знає, що це трапиться. Колись. Рано чи пізно. Йому доведеться піти. Чи вона не витримає напруги і забажає позбутися всього, що пов'язує їх. Денис обірвав свої думки. Зараз вони разом - і це єдине, що є важливим. Йому так забажалося її підтримки! Немов дитина, яка добряче напакостила, обійняв Анну. Цим одночасно й вибачався, й заспокоював себе.

Хвилини розтягнулися. Анна чекала того часу, доки дихання Дениса урівноважиться. Мурашки остраху припинили бігати по її спині, звільняючи місце для метеликів біля її серця.

- Мені зовсім не хотілося, аби ти бачила мене таким, - винувато промовив хлопець.
- Все добре... - Анна ніжно провела долонею по спині Дениса. Вона не може на нього злитися, бо розуміє його мотиви.

Парубок притулив голубку до себе. Не відпускати б її нікуди. Стати захисником. Адже вона така крихітна. Якщо з нею щось трапиться, він цього собі ніколи не пробачить. Так повільно й ішли, прислухаючись до стуку власних сердець.

* * *

- Ласкаво прошу до моєї "берлоги", - проголосив Денис, відкриваючи двері в квартиру, що на п'ятому поверсі. Він все ще обіймав Анну. Відчував її тремтіння. Здогадується, що виною цьому вже є не переляк, а близькість.

Перше, що уздріла Анна, - це коричневі стіни. Із правого боку шафа, з лівого - дзеркало. Хлопець залишив дівчину у вітальні, де вона розташувалася в комфортному кріслі, а сам попрямував до ванної кімнати, аби очистити руки від крові. Анна, здавалося, дивилася в одну точку, що десь на білій стіні.

Ось прийшов Денис. Поки закипів чайник, хлопець запитав, який чай дівчина полюбляє. Липовий з м'ятою, а якщо немає, то можна й зеленого.

Коли дівчина зробила перший ковток чаю, тепло зігріло кожну клітинку її тіла. Нейрони розслабилися. Тишком-нишком потрапляла в полон шоколаду очей парубка. Щоб розбавити мовчанку, яка нависла над ними, дівчина запитала:

- А де твої батьки?
- На роботі. Мама в лікарні, а тато в аеропорту, - відповів Денис, а потім додав: - Мені подобається самотність. Відчуваю себе, немов риба у воді.
- Нічого, що я заважаю тобі бути наодинці? - Анна посміхнулась, і легінь також.
- Ти за лічені секунди стала найріднішою людиною, тому я завжди буду щасливий поруч з тобою.

Щоки дівчини густо почервоніли. Тиша накрила їх своїм крилом. Зненацька очі парубка блиснули хитрістю. Він взяв долоню Анни в свою.

- Я хочу тобі дещо показати.

Повів у свою кімнату, де світлі шпалери, комп'ютерний стіл в кутку, ліжко напроти вікна, поряд поличка з книгами та... багатецько світлин, наклеєних в хаотичному порядку. Коли дівчина побачила їх, вона затамувала подих. Навіки замуровані будівлі, сади... Багато сонця. І... руїни. Напівзруйновані фабрики, заводи.

Чудернацька колюча сітка над прірвою.

Невже це все зупинив у вічному просторі Денис? Він кивнув у знак згоди. Підійшов до однієї з фотографій і запитав, що саме тут бачить дівчина. Вона спостерігає... тепло. Величезне сонце будить холодну землю, після пустельної ночі, жаркими поцілунками. Воно пристрасне. Обіймає свою кохану ковдрою з блискіток. Сонна голубка прокидається, відпускаючи на волю пташенят. Вони летять назустріч батьку, залишаючи слід із фіалкувато-рожевих фарб.