3

Після занять Макар чекав Лізу на вулиці.  Дівчина, яка  щойно вийшла з будівлі, не стримала сміху.  

-Чого ти смієшся? От про викладання в універі я тільки й  мріяв! Все одно скоро закінчу цю практику.  Та й хіба я винен, що народився таким харизматичним? -сказав хлопець і навмисне поправив волосся.  

-Ой, харизматичний! Просто навчись не давати дівчатам вішатись тобі на шию,-відповіла Ліза,  поки вони вже відходили далі від університету.  

-Нічого. Скоро легше буде. До речі, які у тебе сьогодні плани на вечір?  

-Почекай хвилинку, -сказала Ліза, дістаючи із сумки телефон ,який раптово задзвенів. Контакт не висвітлився, але дівчина взяла слухавку, - Алло! 

-Привіт!-почулося на іншому боці,-Я Андрій, ми вчора познайомились...  

-А ,так ,я пам’ятаю. Привіт. Є якісь новини? -відповіла Ліза.  

-Так. Можемо зустрітися?  

-Гаразд. Коли?  

-Ти зараз не зайнята? – запитав Андрій  

-Ні,- мовила Ліза.  

-Ну тоді подивись праворуч.  

Дівчина повернула голову праворуч і за сто метрів побачила Андрія. Він помахав їй рукою.  

-А як ти дізнався, де я буду? – запитала Ліза, але телефонну розмову було завершено.  

-Щось сталось?- запитав у Лізи Макар.  

-Та ні. Я вже піду. Бувай! -сказала дівчина і, ставши на пальчики, поцілувала його у щоку.  

-А як щодо..  

-Потім, -вигукнула Ліза, прямуючи до Андрія.  

-Тож як ти мене знайшов? -одразу запитала дівчина ,наближаючись до раптового гостя.  

-Я просто побачив твій студентський квиток, коли ти перевіряла, чи нічого не зникло,-відповів хлопець.  

-Уважний. Але навіщо прийшов до мене аж сюди? А якби я сказала, що зайнята?  

Андрій просто знизав плечима. Ліза ще раз переконалась, що він не простий хлопець.  

-А як щодо того хлопчиська? -запитала дівчина.  

-З ним все в порядку. Його вихованням зайнялися хороші спеціалісти. І дякуюючи тому, що ти не написала на нього заяву до поліції, він має шанс на нормальне майбутнє.  

-Це добре, -зраділа дівчина.  

-Та якщо чесно це лише прикриття, я прийшов запросити тебе у кіно.  

-Ну... – протягнула Ліза, зніяковівши від такого несподіваного перебігу подій.  

-Та якщо у тебе є хлопець,- Андрій подивився кудись за спину дівчини, -і ти не можеш зі мною піти, я зрозумію.  

-Який хлопець? -Ліза прослідкувала  за поглядом Андрія і побачила Макара, що все ще стояв на тому самому місці, де вона його залишила і дивився на них.- А, Макар? Це мій друг. А хлопця я не маю. 

Ліза помахала рукою Макару, а він жестами показав ,щоб вона йому зателефонувала. Дівчина кивнула.  

-Добре тоді.То значить пропозиція з кіно в силі? -з якоюсь надією запитав Андрій.  

-Виходить що так. А на який фільм?-запитала Ліза, не усвідомлюючи ,що вже погодилась.  

-Тобто ти згодна?- з посмішкою запитав Андрій.  

-Так. Потрібно ж якось віддячити тобі за допомогу вчора.  

Хлопець та дівчина повільно пішли  тротуаром, розмовляючи і відповідаючи на запитання один одного. Сьогодні без кепки Андрій здався Лізі вищим та й його очі вона тепер краще бачила. Дівчина запитала, чи не займається він спортом, а хлопець відповів, що має завжди бути у формі, тому не пропускає тренувань. Хоча після цих слів у дівчини з’явилося більше запитань.  

Ліза розповіла, що з дитинства мріє малювати, тому навчається на дизайнера. І виявилося ,що Андрій військовий загону особливого призначення.. Ну  тепер це пояснює його хорошу фізичну підготовку і кмітливість.  

-Це, мабуть, складно?-не стримала своєї цікавості дівчина. 

-Зовсім ні. Звичайно, буває багато різних ситуацій,-на цій ноті він на мить замовк,- Але я люблю свою роботу. Так як і ти любиш  малювати.

А це ж головне , правда? 

Ліза схвально посміхнулась , а потім відчула випадковий дотик руки Андрія до своєї, що спричинило невеличкий електричний розряд, що пройшовся її тілом. Та виявилося, що це відчула не лише вона, бо зараз хлопець і дівчина стояли і з нерозумінням дивилися один одному у вічі. Після декількахвилинної паузи Андрій наважився взяти Лізу за руку, а вона, не пручаючись, як це робила завжди, дозволила йому. Дівчина йшла і не розуміла, що з нею відбувається.  

В повній мовчанці молоді люди дійшли до кінотеатру. Вони вибрали фільм, який обом видався цікавим, Андрій купив квитки і вони зайняли зручне місце у кінозалі. Розмова у них чомусь тепер не складалася, якесь напруження і ніяковість були  у повітрі.  

Сеанс ще не розпочався, тому було чути вібрування телефону в Андрієвій кишені. Він взяв слухавку. Через хвилину телефонної розмови Андрій посерйознішав. Мабуть справа стосувалася його роботи,бо вкінці розмови він чітко проказав: «Вас зрозумів! Слухаюсь!»