1

 Не зважайте на нумерацію частин книжки, тут немає глав.

Іноді буває думаєш, що ось нарешті світ подарував тобі щастя!  Кожного дня дякуєш всесвіту за це, сподіваєшся, що вже ніколи не зазнаєш горя,  болю і втрат; мрієш про безхмарне майбутнє, затишний будиночок, переповнений дитячим сміхом ,і бажаєш щомиті дивитися у теплі очі коханого... 

Але в одну мить все розвіюється, як попіл по вітру. Щастя кудись зникає. Сподівання приносять більшого болю. Мрія виявляється нездійсненною. А бажання помирає разом з Ним.  Життя жорстоке, чи не правда?  
                                                                                         ***** 
Теплий осінній вечір. У повітрі ще літають останні нотки літа, пахощі стиглих яблук і винограду. Вуличками маленького містечка долинає тонке і чуттєве звучання піаніно. 

-Це, мабуть, Лізонька знову грає. Яка ж молодчинка! – захоплено сказала жінка, що проходила повз.  

Ліза сиділа за інструментом і перебирала пальцями по його клавішах. Вона грала мелодію, якої  навчила колись її мама. Попри біль і спогади, що супроводжували кожен дотик її пальців до клавіш піаніно, Ліза не припиняла грати ,адже тепер  це єдиний спосіб пригадати обличчя її батьків, що з часом почали тьмяніти в пам`яті дівчини. Та щойно мелодія завершилася, на личку Лізи не залишилося сухого місця від пекучих сліз, сповнених болю.  

І так вже дев`ять років з дня загибелі її батьків у автомобільній аварії рана в серці Лізи не припиняє кровоточити. Світова несправедливість, яка залишила тоді десятирічну дівчинку без родини, зараз для дев`ятнадцятирічної Лізи вже не здається такою страшною, просто час допоміг їй звикнути до всього,але не все забути.  А підтримка тьоті  Олі не дозволила дівчині впасти у відчай,  а навпаки дала можливість зрозуміти мету в житті.  

Взагалі Ліза завдячує тьоті всім, бо та стільки років разом із своїм чоловіком піклувалася про неї, бо залишилася єдиним можливим опікуном для дівчинки. Її власні діти вже давно постворювали власні родини і Ліза стала для неї як рідна. Виховувати її було не дуже складно, бо дівчина росла слухняною та наполегливою і точно знала до чого прагне.  

А мріяла дівчина завжди бути художницею . Її роботи входили красивими і багато хто захоплювався ними. Вона здала екзамени і вступила в столичну Академію мистецтв і зараз у неї вже починається третій тиждень навчання на другому курсі.  
                                                                        ***** 
Тьотя Оля з азартом складає сумку, щоб її племінниця ні в чому не потребувала на навчанні. Ліза тим часом востаннє перевіряє чи взяла всі потрібні підручники і конспекти  та, зручно одягнувшись і прихопивши всі сумки, поспішає вийти з дому, щоб вчасно сісти на автобус до столиці. Тьотя на ходу впихає дівчині в руку ще одну сумку із продуктами і благословляє її на успішний навчальний тиждень.  

-Бувай, тьотю. Я наберу, коли приїду,-сказала Ліза і ,зачинивши за собою фіртку,побігла до найближчої автобусної зупинки.  

Сьогодні неділя , на вулиці сонячно та спекотно. Дівчина сиділа у автобусі з навушниками у вухах і розглядала картинки у вікні. Різнокольорові геометричні фігурки мелькали одна за одною, люди метушилися, всі кудись поспішали, але Ліза зараз ні про що не хвилювалася. Вона вже роподілила весь день так, щоб все встигнути. Та й особливо їй сьогодні робити нічого – просто зайти до книгарні і поновити квиток на проїзд.  

Впершу чергу по приїзду дівчина занесла речі до гуртожитку. В кімнаті, де вона живе з цього навчального року, Ліза жила і минулого. Сусідки теж не змінилися. Та й взагалі з сусідкам. дівчині пощастило, бо за маленький проміжок часу вони стали міцною родиною.  

Та й зараз дівчата, що приїхали раніше , обмінялися радісними обіймами і сіли теревенити про те і про се. Таня, рудоволоса харків’янка, із захватом розповідала про своє дуже вдале побачення на цих вихідних. В свою чергу Даша , висока дівчина з виразними рисами обличчя, сміялася і жартувала, що у Тані як не вихідний, то нове побачення з новим залицяльником. А Ліза лише посміхалася, спостерігючи за кумедною дискусією подруг. Через власні принципи вона ще ніколи не мала стосунків , тому у цьому плані погана порадниця. Але, коли її сусідки збираються на побачення, ніхто крім неї не зробить їм такого красивого і одночасно витонченого макіяжу, як вона. Не дарма ж вміє малювати. 

Коли дівчата повністю переповіли свої вихідні, розбіглися по справах. Ліза не втрачаючи часу, попрямувала поновлювати проїздний квиток. Хоча можна було і нікуди не йти, щоб це зробити, але стався якийсь збій і їй потрібно було бути особисто. На це, до речі, пішло не багато часу і дівчина ,впоравшись із першим пунктом своїх справ на сьогодні, попрямувала виконувати другий.  

Ліза намагається детально вивчати художні стилі видатних художників, тому зайшла до книгарні по книгу з картинами Ван Гога. Хоч його стиль їй не зовсім до вподоби, але що вдієш - розвиватися потрібно всебічно.