Сни

- Пішов до дупи, сраний будильник, - Джісон збиває годинника, що не припиняє двеніти, подушкою на землю. Здається вчорашній алкоголь, випитий на вечірці, добряче вдарив у голову.

Вставати геть не хочеться, але книжковий магазин сам себе не відчинить, нажаль. Тому Хан човгає ногами на кухню, та робить собі каву, яка хоч трохи приводить його сонний мозок до тями, а холодний душ допомагає тілу прийти в тонус. Та так чи інакше Джісон виглядає трохи зім'ятим, але клієнти були тактовними, щоб не казати власнику книгарні цього прямо в обличчя.

До кінця робочого дня залишається двадцять хвилин. Вхідні двері відчиняються з легким передзвоном "музики вітру".

- Вітаю, - Хан з усмішкою, обертається  до пізнього гостя, і застигає не в змозі вимовити ще хоча б один звук.

- Доброго вечора, - знову той самий уклін голови, - Я шукаю науково-фантастичну літературу. Це має бути книга у подарунок.

- Хмм... Вибачте, але ви геть не вписуєтесь у тутешню атмосферу, - видихає зі смішком Хан, а в Мінхо брови підлітають вгору від здивування, - Я не жартую, справді. Просто гляньте, ось там кілька підлітків читають молодіжні романи, бачите, як вони вбрані? - після обережного кивка головою юнак продовжує, - А в іншому кутку сидить закохана пара, яка більше цілується ніж читає. Постійні клієнти...

- До чого ви ведете? - досі не може втямити Лі. Ситуація його обурює до глибини вампірської душі.

- А тепер гляньте на себе, - він вказує рукою на Мінхо, який і справді починає розглядати свій одяг, але нічого дивного не помічає, тому піднімає запитальний погляд на Джісона, - Ви не вписуєтесь у своєму дорогому костюмі за кілька тисяч, в цей книжковий магазичик з середніми цінами. Так чи інакше чомусь ваше обличчя видається мені знайомим.

- Можливо зустрічались у минулому житті, або тому що я є власником найбільшої бібліотеки цього міста, - усміхається так, ніби нічого не сталося, - Пане вам казали, що ви дивак?

- Так і не один раз. От тільки ви ще більш дивний, якщо вважаєте, що найбільша бібліотека у вас, бо вона, очевидно у мене, - відмахується Хан, та дивиться на ручний годинник, - У вас залишилось 15 хвилин, щоб вибрати подарунок. Відділ наукової фантастики третій зліва.

- У НАС 15 хвилин. Мені потрібна ваша допомога, містере Самовпевненість. Тож, будь ласка, ходімо шукати книгу разом, - Мінхо хитро всміхається, а Джісон покірно плететься з ним до потрібної частини магазину.

- Подарунок для дорослого чи дитини? Можливо підлітка? - питає перебираючи книжкові екземпляри.

- Для дорослого. Він любить читати перед сном, тому це має бути щось цікаве, - спирається плечем на стелаж спостерігаючи за професійними рухами Хана. У своєму магазині він виглядає не таким розгубленим кошеням.

- Думаю, класика буде найкращим вибором...

- Бо вона вічна? - тихо сміється Лі, а парубок забуває, що мав сказати спостерігаючи за Мінхо.

- Ні, бо це завжди цікаво, скільки би разів не читав, - знизує плечима Хан, віддаючи відвідувачу книгу.

- Ви поранились? - киває головою у бік зап'ястя з пластирем.

- Так, це не дивно. Кому ж, як не вам власнику "найбільшої бібліотеки" цього міста, знати, які гострі бувають сторінки деяких фоліантів, - фиркає юнак, повертаючись до каси, а за ним іде обурений Лі.

- Ви мені справді не вірите?! - його здивування таке щире, що вже Хан починає тихо сміятися. Можливо Мінхо і прожив багато століть, та це не відміняє того факту, що він такий самий запальний, як у юності.

- Звісно не вірю, бо найбільше книг саме у мене, пане, - він запаковує товар у гарний пакет, та віддає цьому дивному незнайомцю, - З вас 530 крол, - Лі мовчки платить, роздумуючи про щось своє.

- Закладемось, що моя бібліотека більша, - в його очах горить вогонь суперництва, і Джісон ведеться на нього, потискаючи простягнуту руку парубка.

- Закладемось, азартний, пане.

- Ось доказ в мене в руках, тепер цієї книги у вас немає за те, є у мене, - Мінхо кумедно кривиться Хану, а той лиш хитає головою, - Ну добре, добре, я визнаю, що ваша книгозбірня більша, але де ви взяли цей обмежений тираж книг? - він нахиляється, майже лягаючи на прилавок, - Я не встиг купити жодної.

- Це моя професійна таємниця, - годинник показує 6, а отже його робочий день закінчено, - Вам вже час.

- Може поділитесь нею за чашечкою кави? - спокуса в його голосі занадто явна, але в цю гру можуть грати двоє, бо їм немає чого втрачати.

- Вибачте, але я не п'ю кави.

- Чай? - він схиляє голову в бік. Ну точно кіт.

- Кров, - серйозно відповідає Хан, та регоче з витягнутого обличчя Мінхо, - Вибачте, я жартую, давайте каву. Тільки я магазин зачиню.

- Так, звісно, - відмирає Лі, та прямує до виходу.

- Як вас звати, бо я навіть не спитав, - трохи ніяковіючи кидає в спину брюнету.

- Лі Мінхо, я володію найбільшою мережею видавництв, - хлопець підморгує Хану та виходить надвір.

Після цього Джісон робить вигляд, що геть не здивувався, і вони гарно проводять вечір за розмовами. Чомусь в парубка є стійке відчуття, що вони бачилися, а коли Мінхо випадково торкається його руки своєю, до Джісона клаптиками повертаються спогади про сон, змушуючи щоки червоніти . Звісно, він не казатиме про нього Лі, бо це й справді дивно. Хлопці гуляють вечірнім містом, і Джісон першим переплітає їхні пальці, з теплом дивлячись увічі Мінхо, який, схоже, тане від ніжності.

- У тебе завжди такі холодні руки? - спокійно питає погладжуючи кісточки на руці брюнета.

- Так, але вони ідеально підходять до твоїх гарячих, - нахиляється до вуха і знову шепоче, а Хан обертає голову та стикається з вампіром носами. Це шанс стати ближчими, і Джі його не втрачає цілуючи першим. О, тепер він не певен, що ті спогади були сном, бо відчуття занадто знайомі, а спогади гірською лавиною повертаються до його свідомості.

- Проведеш мене? - впирається лобом у лоб Мінхо, який лиш легко киває головою, зриваючи з вуст Хана, ще один поцілунок.

Минуло півроку, як вони зустрічаються, і скільки б Мінхо не вмовляв Джісон вперто не хотів переїжджати до нього. "Бо звідси до роботи ближче", "Я тобі дуже швидко набридну" і подібні виправдання лунали з його вуст. А Мінхо терпляче чекав, поки він скаже "так" на його пропозицію. І ось цей день настав.