Відлюдник, самітник, закритий від усіх – все це точно не про Лі Мінхо. У соціумі вампірів, цей молодик був відомий найгучнішими вечірками та гуляннями. Мало не кожен, хто відносив себе до вищих прошарків холоднокровного суспільства, хотів потрапити на свято, яке організовував цей юнак. На його обличчі завжди була зухвала усмішка та, трохи, котячий прищур очей. Та Лі був більше схожий на дикого звіра, який готовий напасти на тебе у будь-який момент, ніж на домашнього улюбленця.
У Мінхо з'являлися друзі на одну ніч, або на п'ятнадцять хвилин, все залежало від настрою. Загадкова персона брюнета манила, вічно нудгуючих вампірів, до себе, як метеликів на світло. От тільки не всі розуміли, що можуть спалити свої крила.
У вузьких колах ходили чутки, що Мінхо загубив не одну живу душу, щоб отримати все те казкове багатство, яким зараз володіє. Він не належить до жодного з великих кланів, але навколо цього молодого, за мірками вампірів, чоловіка завжди є багато людей. Та, насправді, ніхто не знає його точного віку. Одні вважають, що Мінхо один з древніх, а інші – що він просто юний вискочка, який бажає привернути до себе увагу. Також, кажуть, що Хо має молодшого брата, але він живе окремо, і ніхто ніколи його не бачив. Тож правда це чи ні ніхто не знає, а сам Лі не поспішає спростовувати чи підтверджувати усю вищеперелічену інформацію. Плітки навколо його персони підігрівають цікавість втомлених, від вічного життя кровопивців.
Взагалі перша вечірка була експериментом, але після неї піднявся такий шум, що самому брюнету робити нічого не довелось. Вампіри шикувались у черги, щоб хоча б одним оком побачити як все відбувається на таємних гуляннях лише для обраних.
Але Джісон, який, якимось чудом, опинився на цій вечірці, про все це, звісно, не знає. Як і про те, що знаходиться геть не між людей. Парубок прийшов на святкування дня народження до друга, але, схоже, повернув не туди. І, як тільки охорона пропустила його? Може це була просто доля.
Чомусь тутешня атмосфера не тішила привітністю. Темно-сині важкі штори звисали біля вікон до самої землі. Люди були одягнені в одяг з минулого століття. Схоже більше на бал ніж на вечірку, яку організовують, для святкування. І тьмяне освітлення не додавало позитиву, а навпаки наганяло, ще більше мороку.
Але найбільше здивування викликали троянди. Вони то тут, то там стояли у великих вазах. Найрізноманітніші за формою і з кольором, що коливався від яскраво-червоного до темного багрянцю, викликали чистий захват у юнака. І, як не дивно тут не було задушливого запаху, лише легкий аромат, який Хан обожнював, як і самі троянди. Дивовижні квіти, які можуть захистити себе шипами від поганих людей. Нажаль, Джісон так не вміє, а дуже хотілося б.
Здається всі погляди темних очей були прикуті до звичайного хлопця, який озирався навколо в пошуку хоч одного знайомого обличчя.
- Це смертний!
- Смертний!
- Я відчуваю запах його крові!
- Солодко!
- Я хочу спробувати! - один найвідчайдушніший виходить вперед, і одразу падає на коліна під важким поглядом Мінхо, який спускається з невисокого подіуму. Всі заклялкають від страху, бо вони знають, що достатньо одного подиху, щоб зламати кістки, тому дурному, хто вийшов проти Лі.
У нього в руках бокал з багряно-червоною рідиною. О, так, це була кров, тваринна, але все ж. І під колір напою костюм, який вдало підкреслював широкі плечі парубка. Він наближається до Джісона, який теж, невідомо чому, затримав дихання.
- Вітаю, на моєму святі, незваний гостю, - хлопець трохи схиляє голову, за кілька секунд опиняючись занадто близько до Хана, - Що привело твою світлу душу сюди?
- Перепрошую? Ви якось дивно розмовляєте, - відмирає Джі роздивляючись красиві риси обличчя незнайомця, а тоді починає швидко тараторити, - Справа в тому, що я переплутав зали, мав потрапити на день народження друга, а опинився на вашому святі. Тож пробачте, що потривожив, я краще піду, бо всю атмосферу зіпсував.
- Якщо бажаєте, можете залишитись, ви навпаки врятували, цей нудотний настрій, що тут панував, - тихо хихоче на вухо парубку, який покривається сиротами, - Я радий буду бачити вас серед своїх гостей.
Вампіри, що були присутніми при цій розмові, задихаються від обурення. Це просто неможливо! Вони пройшли сім кіл пекла, щоб опинитись тут, а якась нижча істота, що випадково переплутала приміщення та з'явилась занадто несподівано, спокійно може залишитись?! Ні, цю ситуацію не можна так просто опустити!!!
Та ці замозакохані дурні не врахували одного, Мінхо занадто довго жив у їхньому суспільстві, тож заздалегідь знав, якою буде реакція на його слова. Лиш вони пороззявляли роти, щоб вилити на хлопця весь свій бруд, як їхні язики прилипли до піднебінь, а в горлі утворились клубки зі слини, що не давали вільно говорити. Хо навіть не дивився на них, все увага парубка була прикута до Джісона.
- Хтось хоче заперечити? - спокійно запитує Лі бачачи в очах, запрошених гостей лютий, всепоглинаючий вогонь ненависті. Йому ще помстяться за це. Але, не тепер, згодом, у найбільш неочікуваний момент. Та парубок, звісно, буде готовий до цього.
- Ось, бачите, пане... - він очікує, що цей юнак назве своє ім'я, і той не розчаровує.
- Хан Джісон, але можна просто Джісон, а ви? - дивиться з невимовною цікавістю, а Лі хочеться щиро розсміятися вперше за багато тисячоліть.
- Можете назвати мене Мінхо, - і знову цей легкий уклін голови, - Жоден з присутніх не проти, щоб ви долучились до нас...
- Пробачте, я б залюбки та... - його перериває смс "Ти, як завжди, Хане! Міг хоча б попередити, що не прийдеш. Вечірка вже закінчилась, тож і надалі можеш сидіти між своїх книжок", - Хоча знаєте, я приєднаюсь до вас, - широко всміхається парубок, - Схоже мене вже ніхто не чекає.
- Гаразд. Я щасливий, що ви прийняли мою пропозицію, але перед цим вам потрібен пропуск, щоб мати можливість перебувати тут, - на вустах цього хижака розцвітає спокуслива усмішка, яка змушує Хана забути, чому він тут взагалі, і що відбувається навколо. Брюнет затамовує подих, зачарований цим молодиком, який підходить все ближче.