Частина 10

Ігор

Ігор нагулявся містом так, що ніг не відчував. А Олена все йшла і йшла, розповідаючи про історичні пам’ятки Києва, показуючи красиві краєвиди та архітектурні витребеньки. Оце так попросив у Долі екскурсію! Обережніше потрібно бути з бажаннями. Відпустка, прогулянка незнайомим містом… Та він вже мріяв впасти, простягнути ноги і щоб ніхто не чіпав! Лише впертість та небажання визнавати, що якесь дівчисько (втікачка з реанімації!) витриваліше з нього, змушувало «тримати лице». Якби він сам, особисто не перев’язував зранку рани оцій білявій особі, в житті не повірив би, що цей енерджайзер тільки кілька днів тому переніс операцію. Та нормальна, здорова людина стільки ходити не може, а ця, обмотана бинтами, як мумія, носиться безтурботним козеням! Крутіше неї лише кошеня, від мигтіння якого вже перед очима постійні бісики скачуть! Ну то звірятку можна пробачити. Нереальне створіння, що з нього візьмеш.

Взагалі, день якийсь дивний вийшов. Так, наче, він дійсно поїхав у відпустку і просто оглядав красоти стародавнього міста. Якби не насторожені час від часу погляди Олени по сторонах, у це можна було б навіть повірити. Адже, якщо не зважати на деякі дрібниці, його імпровізований екскурсовод в компанії з персональною галюцинацією, улаштовували такий безтурботний цирк, що Ігор міг тільки здивовано кліпати очима, намагаючись зрозуміти, чи не привиділась йому, бува  вся та небезпечна для життя чортівня, що відбувалась нещодавно. Судячи з поведінки цих двох — привиділось! Адже не можна так дуріти та веселитись, коли твоє життя під загрозою! Чи можна? Чи саме так і потрібно поводитися? Такі думки блукали в голові Ігоря, коли вони гуляли біля Золотих воріт, а кошеня ганяло та хапало за хвости голубів під сміх Олени, чи коли Олена примудрилась закинути малечу в фонтан, а потім з вдаваним жахом тікала від мокрого (!) сонячного чудовиська. Коли під час прогулянки Андріївським узвозом, малеча плигнула на голову Олени з криком «Хвіст!», і дівчина швидко зі сміхом затягла всіх в якусь невеличку кав’ярню. Лікар вже подумав, що ось воно, річ про те, що за ними стежать, і почав уважно оглядатись. Але ні, то виявилась лише його персональна параноя, бо Олена з кошеням, просто почали азартно вивчали меню. Виявляється то ціла наука, визначитись чим нагодувати чоловіка (особливо якщо його думку навіть не подумати спитати!).

Ігор не знав сміятись йому чи плакати, спостерігаючи як віртуозно Олена спілкується з сонячним кошеням в формі роздумів вголос, так, що це не викликає питань у оточення. Хіба що посмішку. Бо це дуже кумедно виглядало. Сидить дівчина з чоловіком і вголос, не даючи йому й слова сказати, роздумує: «Так вареники з грибами. Так? Ні? Згодна, не беремо, якщо не дуже фанатіє від грибів. Суп з галушками? Ну добре, згодна, перша страва на сніданок якось не дуже. Угу, і борщ туди ж. Так, це в обід запропонуємо, щоб оцінив таланти українських кухарів. О, налісники! Оце ми беремо, національна гарна страва. Ще й перевірена таким експертом.». Ігор на початку спробував вставити репліку, але його проігнорували. Мало того, дрібна кошатина так взагалі махнула хвостом заявивши, що він в стравах нічого не тямить, нехай сидить і чекає доки жінки про нього подбають. На такий вбивчий аргумент вусатого «професіонала» він зміг лише закотити очі та відкинувшись на стільці з цікавістю спостерігати за процесом, намагаючись втриматися від сміху, а часом не заржати, як кінь. А коли вони почали з’ясовувати чим бажає поласувати шкідливе звірятко, це було дуже, дуже важке завдання. Бо сонячний монстрик, вивчивши в меню варіанти страв, пострибало до кухні та зчинило там ревізію, в процесі якої щось там перекинуло, щось сховало, а щось спробувало на смак. Олена сиділа з хитрою фізіономією та нахвалювала принесені налісники, вдаючи, що нічого не знає про той ґвалт, що відбувається за стіною. А ґвалт було добре чути, тож Ігор щиро співчував працівникам кафе, до яких в гості за невідомі гріхи завітав цей дрібний полтергейст. Вигляд, в якому повернулась ходяча халепа, був красномовним доказом її видатних досягнень. Вуса малечі були в чомусь рожевому, мордочка у фіолетовому, а лапи полишали по собі світло зелені сліди, помітивши які, офіціант, який саме ніс Олені морозиво, просто завис на пару секунд. Ще б пак! Уявіть, що просто у вас на очах, на дзеркально-чистій поверхні пустого столика з’являються дрібні котячі сліди. Будь-хто «зависне»!

Та далі цікавіше. Неквапливо крокуючи сквером біля меморіалу «Батьківщина-Мати» Ігор почув дзвінок, а діставши телефона побачив, що то дзвонив по вайберу Костик. Здивовано натиснувши значок  «прийняти дзвінок», він був морально вкладений на лопатки першою ж фразою.

— Камчатка на дроті — бадьоро почав друг й тут же ошелешив, —  Друже, а поділись, будь ласка, враженнями від спілкування з чистим світлом і тінню одночасно?

— А…

— Це тільки ти міг поєднати таких супутників!

— Але…

— От тільки не кажи, що не знаєш про що мова! Адже ці двоє тебе зараз самі на сміх піднімуть. Бо вони вже во всю спілкуються з моїм провідником, —  явно веселився друг.

Ігор здивовано озирнувся, намагаючись зрозуміти з ким то вже спілкуються його веселі дівчатка. А й справді —  Олена з кошеням вже всілись на лаву й спілкувались з … великим чорним круком! Нормальний такий провідник. Які ж вони ще тут можуть бути?! Тільки у вигляді чергового непорозуміння з крилами!

— Та закрий рота, бо мухи налетять, —  почулось веселе в телефоні.

—  Як? — Ігор справді закрив рот (де ж та межа дивних подій?!) й натомість уважно подивився на телефон —  ні, режим відеозв’язку не було увімкнуто.