Розділ 2.

#Сонячні_історії 

Що таке щастя?

Я як педагог за освітою та душевним покликанням хочу розповісти  вам, що таке щастя для мене. 
Мені пощастило, адже я його отримаю кожного дня із великих  дитячих сердець та їхніх посмішок. Мені як і всім зранку не дуже хочеться прокидатися і йти на  роботу, ходжу туди тільки через них. Хоча й роботу свою я дуже  люблю(а як її можна не любити). Заходжу в клас і потрібно посміхатися хочеться чи не хочеться цього. Мої найрідніші шибеники. Ви  собі навіть не уявляєте, вони це такі промінчики, які можуть освітити  
всю Україну, а можливо і більше. Тільки одне їхнє речення, і настрій  піднімається на весь день. Уроки із ними не проходять, а пролітають  
із над можливою швидкістю, а їхні історії можна записувати до збірки  « У світі фантазій шкільних бджілок». 
Їхні малюнки… Дуже шкода, що не можу прикріпити їх до цієї  книги, щоб показати, а ще краще розповісти про них. Ось наприклад,  
темою нашого уроку « Природа навколо нас», а саме ми малювали  жаб. І коли ми все обговорили, згадали про цих цікавих тваринок.  
Один із учнів приносить малюнок—жабку синього кольору. Запитую, поясни будь ласка, чому вона синя. Відповідь була дуже простою,  
ви хіба не знали вона впала в фарбу) У таких випадках головне, не  сміятися тому що дитячі серця можна легко образити та скривдити.  
Тому тоді ми просто складаємо історію про цю жабку, вдома, на перерві і навіть розповідаємо її один одному в різних інтерпретаціях. 
Я їх дуже люблю, тому деколи складається таке відчуття, що  вони «сідають мені на шию». Але це не так. Я вважаю, що на дітей  кричати не можна. І ставитися до них потрібно не як до малюків, а як  
до дорослих людей. Адже так воно і є. Хіба може дитина вчитися  в школі? — Ні! Тому це не діти. Це дорослі люди, але ще з неспоствореними поглядами на життя.

Крім того, що я працюю в школі, я ще й навчаюся в університеті. Часто мене питають чи це важко. Звичайно важко. Тільки не  в тому плані, що кожен думає… Мені важко залишати мої сонечка.  
А в мене їх 16) Коли я повинна їхати на сесію, вони плачуть обіймають  мене і обіцяють, що тільки трошки перевернуть клас))) А ще в нас є  
скринька, куди за цей час вони пишуть мені листи. А коли я приїду,  то можу це все прочитати. І це найкраще. 
Тому мій рецепт щастя. Хочете бути щасливими? Проводьте час  із дітьми та дорослими учнями в школі))