Розділ 16 ч. 2

– Погугли, чим займається Дорошин. Що він будує і де, в інтернеті є багато інформації. Якщо раптом у тебе виникне проблема, то, як за п'ять хвилин чоловік Міри, я не залишу тебе в біді. Совість не дозволить. Але якщо на землю у вашому селі хтось кинув жадібний погляд...

Він замовкає, а я зі зневірою зустрічаю його погане припущення. Та кому потрібне наше село бозна де, як і моя невелика ферма?

– Мені не цікаво, де і що будує Дорошин. І мій готель йому насправді не потрібен, це скоріше миттєва примха багатія. Що стосується кредиту – я з ним розберуся. Не звикла перекладати власні проблеми на плечі інших людей.

Киває і більше ні слова не каже, за що я йому вдячна. Ця тема закрита.

Але задати своє питання не повертається язик. Є недобре передчуття, що Міру він привіз на цифровий детокс не просто так.

Відкриваю рот, але закриваю його і відводжу погляд. Не можу! Не наважуюся...

Але Гліб немов читає мої думки:

– Ти ж пам'ятаєш, що Міра втратила дитину?

Смикаюся, як від гучного ляпасу, і несміливо киваю. Звичайно пам'ятаю, як я замість Сашка сиділа біля її ліжка і намагалася хоч якось заспокоїти подругу. Вона так гірко ридала, що у мене теж душа рвалася на частини.

Мені ще тоді здалося дивним, що чоловік прикрився роботою і втік, в той час як Міра гостро потребувала його присутності.

– Тільки не кажи… – сльоза сама стікає по щоці від страшного припущення, – що це не випадковість?

Горло дере так, ніби його шліфують теркою, але я намагаюся тримати емоції в узді. Але ж Гліб не просто так підняв тему, якій сто років в обід…

– Є підозра, що руку до цього доклав Краєвський.

– Сашко! – гарчу, як зубаста тварина на ланцюгу, але заспокоююся, щоб не розбудити Міру. – Я завжди підозрювала, що він той ще… недоумок. Але не настільки ж!

Немає слів, просто горю вся зсередини, згораю вщент, ніби мені в душу кинули не згаслий недопалок. 

Ще п'ять хвилин тому я так сильно хотіла знати правду, а тепер мрію стерти собі пам'ять. Злюся, божеволію, пальці в кулаки стискаю, але який тепер від цього сенс? Краще б і Міра цього не знала зовсім...

– Ти... – голос обірвався, відкашлююсь і додаю твердіше: – Ти щось думаєш з цим робити? Ну, вірніше, з Краєвським? Я розумію, що минуло багато часу... але... чорт!

Думки плутаються в голові, що не можу нормально сформулювати речення, але Гліб зрозумів:

– До речі про це, – посміхається мені і дивує до оніміння: – Краєвський орендує землю під чотири клініки у Дорошина.

І тут Марк замішаний, та щоб йому! Але, поміркувавши як слід, приходжу до логічного висновку:

– Він хоче розірвати договір оренди? – добре, якщо так.

Особисто його розцілую. Напевно...

– Нудно мислиш, – жадібність у погляді Гліба стає майже страшною, але ж вона спрямована прямо на Сашка, тому хмикаю. – Краєвському доведеться викласти велику суму за недотримання умов контракту оренди, але це тільки мала частина того, що я для нього підготував. Далі – позбавлення ліцензій, податкові перевірки, інвестиційні.

– Справжнісіньке комбо, – іронічно вигинаю брову, а Арсеньєв знизує плечами, ніби ми про погоду за вікном балакаємо.

– Мирославі про це поки що знати не обов'язково.

– Я їй не скажу, але ти теж будь впевнений, що якщо скривдиш подругу... – не дає договорити:

– Якщо я її раптом посмію скривдити, і без тебе у неї знайдуться купа захисників. І мій син перший у цьому списку.

Сміємося, але я якось киваю. Та й налякати я його хотіла просто заради пристойності. Мені вистачило побачити відданий, як у собаки, погляд Гліба на Міру, щоб замовкнути і заздрісно хникати в кутку від самотності.

Зустріти такого чоловіка, як Гліб, для мене здається чимось неможливим. Фантастичним! Але за подругу я, звичайно, шалено рада. Вона заслужила бути коханою і обожнюваною. Ну а я... буде диво, якщо вдасться зберегти готель. Ну а якщо ні... Тоді доведеться вдруге починати все спочатку.