Розділ 16

Розділ 16

Тиждень, як не дивно, пролетів майже без пригод. Лише один раз мені довелося з'їздити в банк, і то з вини оператора. Вона переплутала мій рахунок і рахунок іншої людини, через що виникла плутанина. Зате я залишила близнюків на Міру з Глібом і це, за словами подруги, став найкращий день в її житті за останні десять років. 

Ну а пізніше повернулася Олеся, зла як тисяча чортів, що аж навіть я очманіла. Щоб вивести цього милого янголятка з себе, потрібно як слід постаратися. Вона відмахнулася від розпитувань, ну а я не стала лізти в душу людині. Якби на її місці була Міра, то логічно, що без подробиць від мене не пішла б. Леся ж мені майже чужа, і я теж не поспішаю ділитися з нею одкровеннями, так що все чесно.

Цього дня я спеціально встала раніше, щоб все встигнути до того, як Міра з Глібом поїдуть.

Я її майже не бачила, тільки зрідка вечорами. Арсеньєв розумно розпланував їхній відпочинок, наповнивши його так, що у подруги навіть хвилинки не було на перепочинок. Необізнана людина могла б подумати, що Гліб просто використовує кожну хвилину, але...

Але чи не сталося чогось поганого з Мірою? Це мені і не давало спокою весь тиждень, але я не ризикувала йти з розпитуваннями до подруги. Я бачила, як відчайдушно Гліб намагався відвернути її увагу, ніби спеціально не дозволяв їй скотитися в прірву проблем.

Тихі, але досить важкі кроки по сходах розвіяли мої думки. Ще до того, як Гліб з'явився на прорізі, я обернулася, щоб «зустріти» його.

– Доброго ранку, – вказую чоловікові на місце за столом. – Кави?

– Не відмовлюся.

Він сідає, а я наповнюю дві чашки ароматним напоєм. Коли сідаю за стіл, то чітко бачу по задумливому виразу обличчя, що не тільки мені є про що запитати.

– Поки Міра спить, я хотів би з тобою поговорити.

Киваю. Здогадуюся, про що. Але перш ніж заговорити зі мною, Гліб неспішно п'є каву, ніби дає нам обом відстрочку. Ну або просто збирається з думками.

– Я не буду на тебе тиснути з приводу продажу готелю, та й не збирався. Але, з огляду на те, що мені відомо, хочу дати пораду. Я розумію, що Марк справляє враження циніка і людини, у якої калькулятор замість серця. Навіть уявляю, як він з байдужою розважливістю запропонував купити у тебе еко-ферму. Але ти бачила, чим він конкретно займається, що будує?

– Я про нього знаю тільки з розповідей Ігоря і, як ти розумієш, про конкурентів нічого хорошого не згадують.

Гліб киває, а в очах блищить усвідомленість. І скільки б я не дивилася в їхню синяву, там незмінно плескається спокій. Він справді відрізняється від Марка – виважений і раціональний. Але, як не парадоксально, конкретно мені від цього стає нудно до позіхання.   

– Вважай все, що я скажу далі, лише як інформацію для роздумів. Твій міні-готель і ферма в ньому – досить сміливе, цікаве рішення. Бонусом до всього вдале розташування ділянки – інші будинки далеко, вони не заважають туристам і у тебе є прямий вихід прямо до стежки, що веде в ліс. Біда в тому, що якщо навіть незацікавлена людина, така як я, бачить переваги цього місця, то їх можуть побачити й інші. І я зараз говорю не тільки про твій будинок. Тут вся земля навколо є потенційною. Адже, напевно, ідея з готелем прийшла тобі не просто так. Якщо я правильно розумію, то місцеві давно приймають у себе туристів і міських, які приїжджають по гриби?

Я мовчу, бо мені нічого сказати. Він ніби не тисне, але в той же час дуже тонко підводить до думки, що я тендітна людина, яка впала в море з акулами, а човен є тільки у Дорошина.

– Ну приймають, і що з того? Ми не заробляємо мільйони, щоб нами хтось серйозно зацікавився! – злюсь у відповідь, але Гліб залишається на спокійній хвилі.

– Погугли, чим займається Дорошин. Що він будує і де, в інтернеті є багато інформації. Якщо раптом у тебе виникне проблема, то, як за п'ять хвилин чоловік Міри, я не залишу тебе в біді. Совість не дозволить. Але якщо на землю у вашому селі хтось кинув жадібний погляд...

Він замовкає, а я зі зневірою зустрічаю його погане припущення. Та кому потрібне наше село бозна де, як і моя невелика ферма?

– Мені не цікаво, де і що будує Дорошин. І мій готель йому насправді не потрібен, це скоріше миттєва примха багатія. Що стосується кредиту – я з ним розберуся. Не звикла перекладати власні проблеми на плечі інших людей.

Киває і більше ні слова не каже, за що я йому вдячна. Ця тема закрита.

Але задати своє питання не повертається язик. Є недобре передчуття, що Міру він привіз на цифровий детокс не просто так.

Відкриваю рот, але закриваю його і відводжу погляд. Не можу! Не наважуюся...

Але Гліб немов читає мої думки:

– Ти ж пам'ятаєш, що Міра втратила дитину?

Смикаюся, як від гучного ляпасу, і несміливо киваю. Звичайно пам'ятаю, як я замість Сашка сиділа біля її ліжка і намагалася хоч якось заспокоїти подругу. Вона так гірко ридала, що у мене теж душа рвалася на частини.

Мені ще тоді здалося дивним, що чоловік прикрився роботою і втік, в той час як Міра гостро потребувала його присутності.

– Тільки не кажи… – сльоза сама стікає по щоці від страшного припущення, – що це не випадковість?

Горло дере так, ніби його шліфують теркою, але я намагаюся тримати емоції в узді. Але ж Гліб не просто так підняв тему, якій сто років в обід…

– Є підозра, що руку до цього доклав Краєвський.

– Сашко! – гарчу, як зубаста тварина на ланцюгу, але заспокоююся, щоб не розбудити Міру. – Я завжди підозрювала, що він той ще… недоумок. Але не настільки ж!

Немає слів, просто горю вся зсередини, згораю вщент, ніби мені в душу кинули не згаслий недопалок. 

Ще п'ять хвилин тому я так сильно хотіла знати правду, а тепер мрію стерти собі пам'ять. Злюся, божеволію, пальці в кулаки стискаю, але який тепер від цього сенс? Краще б і Міра цього не знала зовсім...

– Ти... – голос обірвався, відкашлююсь і додаю твердіше: – Ти щось думаєш з цим робити? Ну, вірніше, з Краєвським? Я розумію, що минуло багато часу... але... чорт!