Розділ 11 ч. 2

– А-а-а, – тягне, ніби ноту взяти хоче. – Ще одного конкурента зустрів?

– Богдане, занадто багато дурних питань. Згортай свою діяльність і мерщій до юристів, щоб до вечора список був у мене!

Ну, не повертається язик обговорювати з ним Соню, що для мене нісенітниця. Та й конкурентом її можна назвати хіба що з перебільшенням. Хоча, не сперечаюся, якщо відкинути упередженість і озирнутися навколо її Сонячної долини, то можна знайти багато перспектив так званого міні-готелю. А вже якщо вміло розвинути еко-напрямок, яким вона так голосно називає крихітну ферму – то й зовсім золота жила вийде.

Навколо ліс і гори – природа в її первозданному вигляді! Лазня, риболовля, похід за грибами, туристичні походи у гори, – так багато різних варіантів!

Я б, звичайно, все зробив інакше, починаючи від управління і закінчуючи тією самою фермою. Мало тварин, та й немає в них прямо зараз економічного потенціалу, тільки витрати і нуль прибутку. А ще мене мучить погане передчуття, що Соня веде бізнес собі в мінус. І відразу ж шкрябає зсередини від бажання розпитати її докладніше, може навіть, дати слушні поради.

Але...

Розуміючи, що заглиблююся не в ті хащі, скидаю виклик.

Знаходжу в бардачку гаманець з готівкою, що лежить там завжди на крайній випадок, і вистрибую з авто. Старому тикаю більше, ніж він вимагав, а дідусь зовсім не проти. Бере без сорому і ще сміє нахабніти:

– Сподіваюся, з Софійкою теж будеш не менш щедрим.

По плечу плескає, ніби я його син або друг. Раніше б поставив на місце за грубість, але так і бачу перед собою грізне обличчя Соні, тому проковтую обурення.

Та й тому, що в очах старого чітко горить турбота про Софію і мені це подобається. Принаймні, Степан Григорович виглядає надійнішим, ніж ідіот Василь. Ну або це тому, що старий їй як батько, а Вася... а Василь явно поклав око на вільну і, чого гріха приховувати, красиву жінку.

Плескаю по-дружньому старого по спині у відповідь:

– Не ображу.

Киває, але мружить очі, ніби каже мені: «Я стежу за тобою, негіднику! Тільки торкнися моєї Софійки, і ти труп!»

Поспішно тікаю, реально відчувши загрозу. М-да, Дорошин, до такого тебе життя точно не готувало.

На ферму повертаюся зі змішаними почуттями. Занадто багато питань у голові і жодної нормальної відповіді.

Тільки вриваюся в будинок, як з другого поверху чую відгомони розмови. Тихо піднімаюся і затримуюся біля кімнати Соні. Двері відчинені навстіж, а розмова на гучному зв'язку. І голос співрозмовника до огиди нахабний, що від нього відразу хочеться прийняти душ навіть в одязі.

– Я ж вам вже пояснювала, – тримається міцно, але голос все одно тремтить, – зараз міжсезоння, людей мало, але я все одно хоч потроху, але погашаю кредит! Через кілька місяців знову почнеться сезон, і я чесно заплачу відсотки!

Від клятої думки, що тягнеться отруйною змією по шкірі, важко зітхаю і хапаюся пальцями за перенісся.

– Пів року вже так кажеш, – тягне мужик жирним голосом, під яким ховається жадібність. – Банк втомився від твоїх казок, тому перепродав борг і тепер ти заборгувала гроші серйозним людям. Нам плювати на твоє міжсезоння, якщо через місяць не заплатиш, будемо говорити по-іншому.

Ледь не зриваюся на кашель від несподіванки. Колектори? Серйозно?!

Поспішно ховаюся за стіною, адже Соня ніби відчуває, що на неї дивляться. Бігає очима навколо або просто їй страшно, чорт його знає. Не хочу розкривати себе завчасно, адже розмова ще не закінчена. Мені кров з носа треба почути, чим будуть їй погрожувати.

Палаю весь зсередини від стійкого бажання підійти і вихопити телефон, особисто поставити кретина на місце. Щоб його смердючий рот не міг як мінімум тиждень розтулятися. Але замість цього лише стискаю пальці до хрускоту суглобів у кулаки. Зрештою, все це не моя справа.