Розділ 5 ч. 2

– Та що в наш час сто п'ятдесят доларів? – цокаю і бурчу під ніс: – скнара. Це разом з їжею і трохи банальною розвагою.

Він довго мовчить, але, прожувавши м'ясо, мовчки киває. Або це комплімент моїй кулінарії, або він просто згоден з умовами.

– Добре, будуть тобі гроші. Заплачу навіть більше, якщо поквапиш старого полагодити мою автівку.

– Не старого, а Степана Григоровича, – вперто складаю руки на грудях і додаю: – щодо автівки нічого гарантувати не можу. Самі розумієте, якщо замовляти деталі, то вони можуть до нас йти до трьох днів.

Він теж це розуміє. Злиться, судячи з викривленого обличчя, але приймає гірку правду з поразкою:

— Значить поживу у тебе три дні і з завтрашнього дня розраховую на ті самі нестримні веселощі.

Перекручує мої слова, але неважливо. Якщо заплатить — ідеально. У мене в будь-якому випадку гостей не передбачалося, а так грошей зароблю і сплачу частину космічного боргу.

— Чудово, тоді завтра з вас розрахунок за один день. Такі правила. На добраніч.

Тікаю, поки в мене не полетіли стріли докорів. У своїй кімнаті, ледь голова торкається подушки, раптом чую, як телефон пищить від вхідного повідомлення. Треба ж, інтернет вирішив заради пристойності трохи попрацювати?

Зв'язок проривається погано, але повідомлення подруги хоч і пізно, але дійшло до мене. Просить передзвонити, а я виснажена і змучена, тому відкладаю розмову на завтра.

***

Підриваюся, ніби мене вщипнули, і хвилину тупо дивлюся на стіну, за якою кричить Марк.

На годиннику – п'ята п'ятдесят ранку, а цей, Господи допоможи, Вікторович горлопанить, як оперна співачка на сцені. Ще й ноту так низько бере, що аж морщюся на його концерт зовсім не за заявками.

Я звикла прокидатися рано, але не під лайку! Та що вже могло статися?

З роздратуванням сповзаю з ліжка, прямо так у піжамі тягнуся до нього в кімнату. Посмиком відкриваю двері і...

— Марк... — видихаю зі стогоном, — Вікторович.

— Це і є той самий комфортний відпочинок, чорт забирай?!

Галасує, тикаючи пальцем на курку, яка чорт зна як забралася в його спальню. Просто чіпляю поглядом, що вікно розкрите навстіж і чи є хоч найменша ймовірність, що курка забралася до Марка через нього?

Нахабна і зовсім не ляклива. Всілася біля гостя, як відданий песик біля ніг, і ще витріщається на мене так, ніби натякає: «цей мужчина тільки мій!»

— Як вона взагалі до мене залізла? Пішла геть!

Лякає курку, а їй пофіг. Лише з квоктанням перелітає в інше місце, але свій пост не поспішає залишати.

— Не готель, а цілковита клоунада, — незадоволений, морщить ніс і продовжує виливати на мене гнів: — тільки подивися, у що вона перетворила ліжко і кімнату!

Я ж не сліпа, але киваю зітхнувши.

— Марк Вікторович, — вичавлюю з себе посмішку, — я не винна, що у вас настільки сильний магнетизм. Ви навіть курку зачарували.

Він завмирає, але в очах ціле море шаленства і на мене зі швидкістю світла несеться висока хвиля невдоволення.

— На твою думку, це смішно? — на відміну від палаючих гнівом очей, голос спокійний, подібний до штилю. — Я ніби спав у курнику, а не в кімнаті, типу, готелю. І за це ти вимагаєш сто п'ятдесят доларів? Або курка — це та сама розвага, що входить у вартість?

Мені б погодитися з ним, вибачитися за незручності, але не можу змусити себе. Так і відчуваю в нашій суперечці якийсь азарт, тому запалююся, як новорічна ялинка:

— Чого ти роздмухуєш проблему? — схрещую руки на грудях в захисному жесті, а Марк мружиться. — Так, трохи забруднився знову в курячому посліді, але що тут такого? Ванна кімната в коридорі, бойлер нагрітий! Пішов і помився, а я поки тут поприбираюсь і зміню постільну білизну. Йой, і, так. Наступного разу, якщо вже тобі стане жарко, відкрий вікно тільки для провітрювання!

Настає слизька, як лід, тиша. Один невірний крок і можна посковзнутися. Марк розуміє це, мовчить, стиснувши губи так міцно, що вони аж побіліли. Заспокоююся і я.

– Чудово, – промовляє через довгу хвилину. – Піду прийму душ.

Проходить повз мене, кидаючи швидкоплинний погляд на піжаму, але мовчить, хоча явно хоче сказати ще багато чого. Клянуся, якщо на мою адресу полетить ще хоч один докір, вижену чоловіка без жалю. Я ще не настільки в розпачі, щоб терпіти приниження заради грошей.

Тільки після того, як чую шум води, видихаю.