Розділ 1 ч. 2

– Добре подумала? – лютує, судячи з почервонілого обличчя, але слова кидає байдуже, ніби ми обговорюємо, яку страву приготувати на обід. – Я не просто у тебе все відберу. Я тебе знищу. Розтопчу, як слон комаху. З родини Волкових йдуть тільки з вовчим квитком, так що знайти пристойну роботу навіть не сподівайся.

Повертаючись думками до теперішнього, гірко посміхаюся порожньому келиху. Іронічно, але я вибрала вовчий квиток. Пішла, голосно грюкнувши дверима, в нікуди.

І ось тепер я, Софія Богданівна Левченко, двадцяти п'яти років, без дітей і з тонною ілюзій, сиджу в барі, розглядаю чоловіків навколо себе, ніби гортаю каталог наречених в елітному агентстві.

Розбираю їх занадто детально, як експерт в галузі розчарування. Але зі стійким бажанням помститися чоловікові його ж монетою, поки ми ще в шлюбі.

Перший – типовий айтішник. Стильний, в худі трендового шоколадного кольору, а на столі енергетик і макбук. Не п'є, навіть не дихає, а старанно кодить, схилившись над макбуком. Ну, серйозно? Чуваче, ти прийшов в бар за халявним вай-фай? Ганьба!

Пересмикуюся і подумки відхрещуюся. Ні, досить, один хакер вже зламав мою самооцінку і тепер вона нижче за плінтус.

Другий – любитель спортзалу. Кожен його рух – це демонстрація біцепсів, на заздрість сидячим навколо «здохлякам». Навіщо, питається, напнув на себе кофтину менше на два розміри? Та вона ж тріщить на його тілі по швах! Мило, звичайно, але ні. Це вже перебір. Хлопець тут явно на побаченні зі своїм перебільшеним его.

Третій на вигляд типовий «не розлучений, але спимо в різних кімнатах. Маю іпотеку і собаку». Сидить, п'є пиво і не відриваючи погляду дивиться в порожнечу, ніби вона йому грошей винна.

Посміхаюся від розуміння, що в моєму власному каталозі розчарувань все стабільно.

Але варто тільки ковзнути поглядом далі, як завмираю з відвислою щелепою. А ось це вже щось цікаве. Немов pro-версія для тих, хто купив підписку!

Дорослий чоловік, років на десять старший за мене, а може і більше. Сидить у тіні, явно ховаючись від усього світу. Не п'є, просто крутить склянку в руках, щоб зняти напругу після робочого дня.

Широкі плечі, темна сорочка, рукави зухвало закочені і на лівій руці наручний годинник, що поблискує у відбитті штучного світла над стелею. Профіль обличчя різкий, груба лінія вилиць, трохи викривлений ніс і пухкі губи, на заздрість багатьом жінкам.

Сидить ще так... зухвало-розслаблено, немов господар у цьому барі. Тримається впевнено. Холодно. Розважливо.

Моргаю і в голові зависає тільки одна думка: «Вау!». Здається, жертва знайдена.

Голос совісті одразу тихо волає, що я пристойна жінка і чіплятися до чоловіків у барі – ганьба. Але відразу згадую нахабну пику Ігоря і не усвідомлюю, що ноги вже несуть прямісінько до незнайомця. До біса все! Гуляти, то з музикою.

– Гей, красунчику, вільний? – підморгую зухвальцю, а він прискіпливо проходить очима по моїй фігурці. – Усамітнимося? – пропоную, поки в мені горить впевненість.

Його очі горять яскраво, як вогні на темній ділянці дороги, але в них стоїть непохитна жорсткість, що заводить сильніше за флірт. Ледь він фокусується на обличчі, помічаю, як у вирах чоловіка миттєво вибухає, подібно до салюту, азарт.

Ага, є контакт!

Нагло сідаю поруч за барну стійку, розцінюючи мовчання за запрошення. Я вже трохи напідпитку і мені все одно, хто і що про мене подумає.

– Вільний, – тягне з іронією, викривляючи брову. – На відміну від деяких.

Кивком голови вказує на мій безіменний палець, на якому все ще надіта каблучка, як тавро на все життя.

– Ах, це, – прокручую прикрасу, яку не наважилася зняти раніше. – Це вже не проблема.

Дурний Ігор! Клята коханка! Та йдіть ви до біса! Знімаю обручку і кидаю кудись за барну стійку без жалю чи докорів сумління. Але встигаю помітити жадібний погляд бармена на халявне золото.

– Навіть так, – чоловік мружиться, а я безсоромно посміхаюся йому, намагаючись залагодити ситуацію.

Боже, дожила! У барі пізно вночі шукаю собі пригод на дупу.

Чоловік дивиться на мене занадто довго і пильно, так, ніби зважує, варта я того чи ні. Але я непохитна і натхненна двома випитими раніше келихами ігристого. Воно плескається зараз всередині, завзято граючи бульбашками по нервових закінченнях, штовхаючи на гріховні вчинки.

Зависає незручність і її можна вже розрізати, як торт. Ляпаю на автоматі, простягаючи долоню:

– Софія.

– Марк, – хмикає у відповідь і тисне лише мої пальчики.

Смикаюся так сильно і різко, ніби схопилася за оголений дріт. Мить. Очі в очі. Його – кольору молочного шоколаду, так і ваблять до себе, затягуючи в гріховні тенета. Напруга іскриться навколо нас, тільки чоловік і вигляду не подає. Але говорить з підступною посмішкою, немов зрозумів, чому я викинула обручку:

– Чоловіки ті ще покидьки.

– А ти? – уточнюю, на що він байдуже знизує плечами:

– А я покидьок з принципами.