Епілог

10 років потому

- Мамо, хоч ти скажи йому щось! – обурювалася Соломія, влітаючи до кімнати. – Це всього лише побачення, а не кінець світу!..

- Люба, ти це чула? – влетів слідом ураган із суміші батьківської опіки та тривоги. – Які хлопці в п’ятнадцять? З дуба рухнула? Їй ще школу закінчувати! А як же інститут? Як же освіта?

- Я не заміж зібралася, а на побачення! – сердилася донька, втрачаючи терпець.

- Знаю я ваші побачення! Сам не раз на такі ходив! – нагнітав чоловік. – Спочатку за ручку потримає, а потім і в ліжко потягне. Не бувати цьому! Тільки не з моєю єдиною донечкою…

- О Боже!.. – втомлено рикнувши, уже зовсім доросла дівчина вилетіла із кімнати, залишаючи мене сам на сам з повним відчаю чоловічим поглядом.

- Вона вже доросла, - спробувала втовкмачити очевидне, та все марно.

- Їй лише п’ятнадцять!

- Вона розумна дівчина! - додала з притиском, інакше його не перепреш. – Дурниць не накоїть!

- Звичайно, не накоїть, - нервово походжаючи туди-сюди кімнатою, продовжував мій благовірний. – Адже вона нікуди не піде!

- Романе…

- Ні, люба! Ти не розумієш, наскільки розпусними можуть бути думки підлітків, - перечив мені Савіцький. – А я точно знаю! Я все ще це пам’ятаю!..

- Та невже? – підійшла впритул до свого законного чоловіка ось уже дев’ять з половиною років, і міцно обійняла його за шию. – То, можливо, поділишся зі мною своїми спогадами? М-м?

- Ну, нарешті! – почулося від дверей доньчиним голосом. – Мамо, благаю тебе, доки малі в бабусі, може зачнеш йому ще одну дівчинку? А то я скоро збожеволію! Нехай її оберігає наступні п’ятнадцять років!..

- А далі що? – весело посміхнувшись, гукнула у відповідь.

- А далі внуки підуть! – щасливий голос Соломії долинув звідкись із першого поверху. От хитруля, таки втекла!

- Що? – заревів не своїм голосом Роман, вириваючись із моїх обіймів. – Про яких внуків ви говорите? Де внуки? Звідки? Соля!..

Не витримавши, весело розсміялася.

- А що, - обійняла ззаду широку напружену спину, - як на мене, це чудова ідея! Може, ми попрацюємо над донечкою, доки наші бешкетники за містом? Що скажеш?

- Ти хочеш, щоб я геть збожеволів, відпускаючи її на побачення? – обурився Савіцький, тим не менш, мене не відштовзнувши.

- Ну… у тебе буде цілих п’ятнадцять років, аби змиритися з цією думкою…

Кінець

Ну, нарешті! Нарешті добігла до завершення історія Світлани та Романа! Зізнатися чесно, не думала, що настільки затягну з її написанням. Та сталося, як сталося. Лише щиро сподіваюся, що вас не залишили байдужими маленька Соля та її зовсім не котик Боян. На душі спокійно, отже у мене все вдалося! Щиро вдячна усім, хто весь цей час був поруч і підтримував мене своїми вподобайками та коментарями. Сподіваюся, не востаннє!)))

P.S. Як ви відноситеся до відьом? А якщо поруч із однією отирається дуже навіть симпатичний некромант? Незабаром! «Заручені магією» - весела романтична історія з елементами фентезі. Уже в роботі!