23.

- Світланочко, ви не беріть до голови все, що говорить мій чоловік, - відволікла від важких роздумів Лариса Михайлівна. – Він завше такий, занадто серйозний та прискіпливий до оточуючих. Це через те, що й сам усе своє життя намагався витиснути із себе максимум…

- І не даремно! – буркнув Олексій Федорович, налягаючи на заледве просмажений стейк.

- Так-так! – закотила очі вродлива жінка. – Тільки до чого це тебе привело? Хворе серце та зірвані нерви! Не налягай на смажене!

- Люба, давай не сьогодні! – обурився чоловік, тим не менш, підтягнувши до себе салат.

Всміхнулася. І все ж, вони справді кохають одне одного. Це відчуваю навіть я, абсолютно стороння для них людина. За всіма отакими бурчаннями та сварками прихована щира турбота. Як би й мені хотілося колись відчути щось подібне…

- Розкажете нам щось про себе? – згадала про мене Савіцька.

- Е…

Ми якось не домовлялися про таке. Що робити? Шукати допомоги у Романа було марно, він весело щось обговорював із нареченим, абсолютно не помічаючи мого розгубленого погляду. Доведеться викручуватися самостійно.

- Я працюю швачкою в салоні весільних суконь…

- То це ви пошили цю розкішну сукню для нашої Олечки? – захоплено вигукнула Лариса, змушуючи мене почервонити до кінчиків вух.

- Не лише я… - пробурмотіла, нервово стискаючи столові прибори. Шматок до горла не ліз! – Над сукнею працювала уся наша команда. У нас дуже хороший колектив…

- Он як! А в особистому житі чим займаєтеся? Є якісь хобі? У вас така хороша фігура. Певно часто буваєте у залі, чи для вас прийнятніше дієти? Порадите щось мені?

У залі? Дієти? Боги всемогутні, про що вона? Найкраща дієта – це відсутність грошей і мала дитина на руках! Коли рахуєш кожну копійку якось не до смаколиків!

Сумно посміхнулася. Хіба я зможу пояснити цим багатіям, що означає відмовляти собі в усьому заради когось? Мовчи, Лано! Мовчи!

Лариса Михайлівна ще довго намагалася випитати у мене подробиці з минулого і теперішнього мого життя, та я старалася якомога більше уникати прямих відповідей. Їй то ні до чого! Та й, впевнена, ми з нею більше ніколи не зустрінемося!

Допит закінчився із появою вродливої брюнетки, подружки нареченої. Окинувши мене убивчим поглядом, дівчина присіла поруч із Савіцькою та защебетала про якісь тільки їм відомі дурниці. Полегшено видихнула! Ось хто підходить Романові. Довгі ноги, ідеальна фігура, пишні вуста… Усе в ній кричало, перед нами дорога жінка! Жінка, яка вартує витрачених на неї коштів! Не розумію тільки, для чого весь цей фарс...

- Потанцюємо? – виник поруч мій кавалер, змушуючи серце збитися з ритму. Навіщо ж так лякати?

Подала руку і підвелася, спиною відчуваючи обпікаючий ненавистю погляд.

- Здається, твоя знайома готова просто зараз мене убити, - посміхнулася, повільно кружляючи посеред залу.

- Ти про кого? – здивувався Роман, щільніше притискаючи до себе.

- Он де вона, біля твоєї матері.

- Кіра? – здивовано звів брову чоловік. – Та ну! Дурниці! Ми з пелюшок знаємо одне одного. Це просто дружба!

- Як скажеш, - потисла плечима. Якщо він не помічає її почуттів, то хто я така, аби відкривати йому очі?

- Невже ти ревнуєш? – раптом вигукнув Савіцький, збиваючи мене з кроку. Що за дурня? – Не варто! Моє серце остаточно і безповоротно украла інша жінка!..

- І я їй щиро співчуваю! – гаркнула різкіше, аніж збиралася. Ну, не можна ж так шокувати!

Не розумію, що такого сказала, та Роман заливисто розсміявся, привертаючи до нас сторонню увагу. Зізнатися чесно, я навіть вдячна йому. Проста розмова та жарти непомітно повернули мені впевненість у собі. Страх відступив і я змогла розслабитися. Решта вечора обов’язково пройде куди-як краще!

***

Вона завжди його кохала, здається, з самого дитинства! Обожнювала його усмішку, жарти і навіть те, як він з головою поринав в улюблену справу. Адже це все заради їх спільного майбутнього. Все заради них!

Та йшли роки, а він так ніколи й не поглянув на неї, як на жінку! Ні косметика, ні виснажливі тренування в спортзалі, ні створені умілими руками хірурга пишні форми не змогли привернути його уваги. Біль розривав серце та затуманював розум! Жодному коханцю не вдавалося ні на мить відволікти її думки від Романа, її Романа!

- Хто вона? – прошипіла розлюченою кішкою на вухо Ользі, коли помітила поруч із Савіцьким руду шльондру.

Так, вона завжди знала, що у Романа ніколи не закінчується потік коханок, але також вона знала, що жодна з них не затрималася у його ліжку довше декількох днів. Проте тут… тут все виглядало інакше! Чоловік тримав руку рудої ніжно, несвідомо погладжуючи пальчики. Він шукав її поглядом у натовпі, притискав до себе у танці, наче крихку ляльку. Його погляд світився коханням!.. І це боляче різало скривавлене серце Кіри, маленької закоханої у свого друга, дівчинки. Як він міг? Як посмів після стількох років зрадити її? Як посмів привести її на сімейне свято?

- Хто? Світлана? – тепло розсміялася подруга. – О! Це Ромчикова зазноба. Так, люба, братик мій нарешті пропав!