20.

Він нервував, наче недосвідчений юнак перед першим у житті побаченням, піднімаючись високими, пофарбованими у сірий, східцями до квартири Світлани. Здавалося, побілені стіни дзвінко відлунювали не лише його кроки, а й серцебиття. Проліт, ще проліт і от він уже біля вхідних дверей. Всього лише один рух, аби натиснути на дзвінок... Що ж тут складного? Та всередині все просто завмерло в очікуванні невідомого. 

"Дз-ззз..." приглушене по той бік… Якась неймовірно довга мить, і серце застрягло десь в районі горлянки. Перед Савіцьким постала жінка, досі йому не знайома.     

Розтягнена вицвіла футболка ледь прикривала обтягнуті короткими шортами сідниці. Руді пасма вибилися із скрученого абияк вузла на потилиці, а в очах явне полегшення. Що трапилося? Кого вона очікувала побачити, якщо так злякалася?

- Романе? - дзвінкий голос вивів чоловіка із ступору. - Що ти тут робиш?

"Що-що? Божеволію від бажання схопити тебе та втекти світ за очі," - майнуло дурне в голові. Відмахнувшись, Савіцький таки помітив обтяжуючий елемент їхніх абсолютно незрозумілих стосунків. Солю! 

"І що тепер?" - напружився Роман, проте відступати не було вже пізно.

- Світлано, це прозвучить дивно, але ти підеш зі мною на весілля? - прохрипів не своїм голосом, збиваючи з пантелику руду лисичку.

- Не розумію... - почала було жінка, коли це нізвідки, наче просто зі стіни, на Савіцького кинувся величезний чорний кіт. Приземлившись на його голову, Боян кігтями вчепився в ідеальну зачіску і заволав на весь під'їзд не своїм голосом:

- Мау-у!..

-Боян! - злякано вигукнула Світлана, намагаючись відірвати бешкетника від шевелюри чоловіка, доки його обличчям повільно стікала тоненька цівка червоної крові.

- Б...ть! Злізь! - репетував Савіцький-молодший, вхопивши кота за живіт і відтягуючи пухнастого демона від себе. - Відпусти негайно! 

  Та Боян тримався намертво, наче кліщ, не слухаючи ні гостя, ні хазяйку.

- Або ти зараз же його відпустиш, або залишишся без смаколиків на весь місяць! - гаркнула Світлана, перекрикуючи влаштований бедлам.

Мить і цей негідник, наче нічого й не було, зістрибнув з Романа та почимчикував до квартири, високо задерши хвоста.

- Абзац! - випав в осад гість. - А так можна було?

- Вибач! - схаменулася господарка оселі. - Він ніколи так себе не поводив! Досі… Напевно, знову заліз в аптечку та нализався валер'янки...

Поправивши зім'ятий, вкритий шерстю піджак, Савіцький сердито підтис вуста. Схоже, бойові дії між ними переходять у більш відкриту фазу...

- А я завжди вважав, що валер'янка позитивно впливає на котячих, - натягнуто посміхнувся, відчуваючи, як наливається синявою підбите око. "Красень! Уявляю, що скаже сестричка, коли я таким заявлюся на її весілля!.." - полізли в голову непрохані думки.

- Ходімо! - важко зітхнула Світлана, пропускаючи чоловіка у квартиру. - Потрібно обробити подряпини і прикласти холод... 

***

- І що це було? - поцікавилася у чотирилапого бешкетника, котрий, як ні в чому не бувало, сидів на підвіконні, вилизуючи свого пухнастого хвоста. От хитрун, вирішив, що я отак просто забуду його витівку. Ну-ну!

- Він мене ненавидить, - хмикнув Савіцький, приземляючись на стілець біля крихітного кухонного стола. Під лівим оком наливався фіолетовий синець, на лобі та лівій щоці червоніли сліди від котячих пазурів. Фантастика! Боян одномоментно відомстив місцевому мажору за всі мої образи. – Це помста…

Закотила очі! Вічно ті чоловіки навигадують усіляких дурниць, ґрунтуючись лише на першому враженні.

- Не мели дурниць! - відмахнулася, закопуючись у крихітну морозилку. Десь тут у мене повинен був завалятися пакет із замороженим зеленим горошком. - Певно вирішив, що ти миша...

- Миша? - обурився чоловік. - В якому місці я схожий на мишу?

- Ну, нехай не миша. Можливо, щось інше... Зрозумій, Боян лише хотів з тобою погратися! - не знаю навіщо, продовжувала знущатися над Романом, доки діставала з кухонної шафки аптечку. 

- Я волів би пропустити такі ігри повз, - насупився Савіцький, підставляючи розідране обличчя мені для обробки. - С-сссс...

- Потерпи! - шикнула, ближче нахилившись до проблемної зони. Добре, що кошак хоча б око йому не видер, а то з пухнастика станеться! 

Поки літала у власних думках, автоматично промиваючи перекисом водню поранену шкіру, Савіцький якось підозріло притих. Чого б це він? Невже йому недобре?

Спробувала відсторонитися, аби заглянути у безсоромні очі і... потонула у темних глибинах. Розширені зіниці затягували у свої вири, наче сипучі піски, доки загребущі руки захопили у полон моє тіло. 

- Що ти робиш? - пробурмотіла, не в силах відвести погляд чи хоча б поворухнутися.

- Здається, божеволію, - тиха відповідь, від якої усім моїм тілом побігли мурахи. Боже, Світлано, що ти твориш? Ще нещодавно цей чоловік намагався тебе купити, наче шмат м'яса, а сьогодні сама ж розтеклася калюжею біля його ніг? Візьми себе в руки! Негайно!..