18.

Він відверто кайфував від кожної миті, проведеної в компанії його жінок. Такі різні і невловимо схожі, вони розбудили щось світле, тепле у його душі, щось, що змушувало залишити позаду і роботу, і плани на вечір. Роман почувався, наче… вдома? Так! Саме так! Здавалося, от саме зараз, у цій крихітній квартирці, під щебет Солі, ловлячи на собі мимовільні погляди Світлани, чоловік нарешті зрозумів, що ж таке щастя. Рівно до того моменту, як окріп феєрично приземлився на його штани! А далі все пішло шкереберть…

Проте, не дивлячись на той безлад, який він влаштував у квартирі, дискомфорт у штанях і головний біль, котрий явно буде супроводжувати його до вечора, Роман ні на мить не пошкодував, що зайшов. Чого лишень варті шоковані очі рудої лисички, коли він почав роздягатися? Насправді, все повинно було скінчитися сорочкою, та Савіцький не втримався. Сором’язливий рум’янець, несвідомо прикушена губа, глибоке дихання… Він знав, що означають ці симптоми! Світлані сподобалось те, що вона бачила перед собою, і це ще більше підштовхувало чоловіка до усіляких дурниць. Він відверто дражнився, спокушав, обережно підманював здобич, доки та не попадеться у його міцні тенета. А далі, лише справа часу. Що ж, терпеливість не найкраща риса його характер, та він потерпить!

***

- Любі мої, а що у вас тут коїться? – поцікавилася Ліля через годину, коли Роман уже поїхав, а ми прибирали скоєний гармидер.

- Нічого, - відчуваю, що просто так відмахнутися від подружки ніяк не вдасться. Вона винюхала сенсацію і нізащо з мене не злізе. – Це Соля привела його до нас в квартиру!..

- Он воно як, - підозріло зіщулила очі Птаха, спостерігаючи, як я намагаюся приладнати відламану ніжку до скаліченого журнального столика. – Та залиш ти її! Це марна трата часу! І де ж це наша квіточка відшукала головного холостяка міста?

- На вулиці! – буркнула, відкидаючи шматок непотрібного дерева. – Він мене сьогодні додому підвозив. Ми завершили сукню Савіцької і вона попросила…

- Стоп-стоп-стоп! Тобто, ти хочеш сказати, що була у «Золотій долині»? У маєтку Савіцьких? – накинулася на мене подруга, забувши про усе на світі. Здавалося, у її погляді промайнуло легке божевілля. Птахо, ти мене лякаєш! - Чорт! Чого тільки я раніше не повернулася додому? Таке проґавити!..  А правду пишуть, що у них в холі висить двохметрова кришталева люстра покрита справжнім золотом?..

- Не знаю,- відповіла обережно, лякаючись такої маніакальної поведінки Лілі. – Я всередину не заходила…

- Тобто? – після секундної затримки, уже нормальним, звичним, поглядом, оглянула мене подруга. – Лано, ти що, здуріла? У тебе випав такий рідкісний шанс побувати в легендарному маєтку, а ти туди не увійшла? Та я б навіть двері вибила, якби мене не запросили!

Шок! Останнім часом я починаю звикати до цього нетривалого, проте неприємного стану. Вони мене скоро до серцевого нападу доведуть!

- Та якось часу не було, - повернулася до роботи. – Та й не  хотілося заходити туди! Якби знала, що Ольга мене так підставить…

- Ти про що?

- Вона попросила привезти її сукню додому, бо у неї нагальні справи, а там… Роман! – перед очима, як на замовлення, виринули нещодавні події: Савіцький у моїй квартирі, голий, з розбитою головою та гарячим поглядом… Подих перехопило! Стоп! Досить! Це все абсолютно нічого не означає! Просто, у мене занадто давно не було чоловіка, а тут таке… видовище.  От гормони й заграли! Та це аж ніяк не означає, що я повинна стрімголов кинутися в його обійми. – Ми по скандалили, він відіслав моє таксі, а потім мене затримала охорона… Роман просто зголосився мене підвезти! Я не планувала…

- Взагалі то, те, що я побачила, коли прийшла, запланувати неможливо, - посміхнулася Ліля, переключившись на більш цікаву тему, та полишивши в спокої будинок.

- Не починай! – скривилася, розуміючи, до чого вона веде. – Це всього лише випадковість!..

- Ну-ну! Які плани на вечір?..

***

- Ти говорив із ним? – залетіла до будинку завжди прекрасна Оля. Її світлою посмішкою, здавалося, можна освітити весь світ. Саме тому Андрій закохався в неї вперше, і лише потім розгледів десятки інших, прихованих за білявим волоссям, чеснот.

- Так, - посміхнувся у відповідь чоловік, обіймаючи свою наречену та зазираючи у безкрайню блакить її очей.

- І?..

- І він передавав тобі привіт, - розвеселився Грабник, спостерігаючи за зміною емоцій на коханому обличчі.

- Та ну тебе! – образилася дівчина, вдаривши маленьким кулачком по широких чоловічих грудях. – Я ж хвилююся! Не завжди випадає шанс влаштувати особисте життя свого брата.

- Он воно що! – схрестив руки на грудях Андрій, суворо поглянувши на Олю. – То наша поїздка до батьків, відгули усім слугам і покинуті справи, це все заради зустрічі Романа зі Світланою?..

Похнюпившись, Ольга кумедно зморщила акуратного носика і повільно підійшла до нареченого. Не підводячи погляду, вона нігтиком підчепила ґудзика на його сорочці:

- Вибач, але я не можу більше дивитися, як він досі страждає через якусь невдячну тварюку, – пробурмотіла дівчина. – Минуло стільки часу, а вона й досі продовжує псувати усім нам життя!..