17.

Все відбувалося настільки швидко і неочікувано, що я лише отетеріло відкривала та закривала рота. Моя маленька, тендітна і сором’язлива дівчинка вхопила за руку абсолютно незнайомого чоловіка і потягла його до нашої квартири. Це що, новинка у вихованні дітей? Це їх у дитячому садочку такому навчають, чи я щось пропустила?

А тим часом Соля завела абсолютно спокійного і навіть задоволеного усім, що відбувається довкола, Романа до нашої маленької квартирки. Певно, після свого розкішного будинку, моя домівка здаватиметься йому комірчиною для усякого мотлоху. Хоча так воно, в принципі, і є! З нового у нашому скромному куточку лише дитяче ліжечко, а всі інші меблі дісталися мені у спадок разом із квартирою. Що ж, можливо, моя бідність настільки злякає чоловіка, що він чкурне світ за очі! Єдине, що викликає занепокоєння, це як пояснити потім Соломії відсутність Савіцького. Він явно  їй сподобався…

- Мамо, - вивела мене з роздумів донечка, - не стій! Постав чайник! Бачиш, у нас гості!

І все це з таким відвертим докором у погляді, що я не стрималася. Вуста самі собою розтягнулися у посмішці. Коли востаннє я бачила Солю настільки чимось заклопотаною?

Не стала сперечатися, взялася до роботи. Тортика, який так вихваляла донечка, звичайно ж, не було. Таку розкіш ми дозволяємо собі лише на великі свята. А от млинці, котрі моє сонечко повинно було доїсти ще зранку (перевела серйозний, докірливий погляд на цю хитрулю!), банка варення та заварка відшукалися швидко. Що ж, нехай буде так!

На маленькій кухні, після появи там чоловіка, місця зовсім не залишилося. Соломія дістала свої малюнки та книги, щось активно та весело розповідаючи вдячним вухам, я метушилася біля холодильника, і лише Боян незворушною статуєю сидів на підвіконні, спостерігаючи за усім холодним поглядом. Здається, він навіть жодного разу не кліпнув! Чи то мені просто здалося?

- Давай, я допоможу! – схопився зі стільця Роман. Певно, він хотів забрати у мене чашку з окропом, коли щось вперше пішло не так. Чому я так кажу? Згодом довідаєтеся!

Не розрахувавши силу ривку, чоловік раптом почав завалюватися. Здавалося, ще секунда, і його ідеальна фізіономія поцілується з банкою полуничного варення. Я навіть подих затамувала! Це ж остання банка! Минулорічні залишки неймовірної смакоти… Вхопившись однією рукою за край столу, Савіцький змахнув іншою, попутно вибиваючи у мене з рук окріп. Чашка здійнялася вгору, здійснила неймовірний переворот і приземлилася на стіл, забризкуючи усе довкола гарячою рідиною.

Стіл брудний! Роман заледве стримується, аби не матюкатися, адже гарячий чай більшою своєю частиною потрапив просто на причинне місце чоловіка. І велика пляма, що розтеклася світлими штанами, яскраве тому підтвердження. Розбита чашка – найменше із бід. Єдина, хто взагалі не постраждав, це Соля. Вона вчасно  нирнула під стіл.

Зціпивши зуби, чоловік чкурнув у ванну кімнату, а я взялася прибирати гармидер, доки звідти таки не почулися голосні матюки у бік нашого кота. Боян що, поза лоток сходив? Без попередження відчинивши не замкнені двері, оторопіло завмерла. Очам представилася розкішна картина: мокрий, наче хлющ, Роман викручував в умивальник поли дорогої сорочки. Вода не просто капала з Савіцького, вона стікала цівкою, заливаючи підлогу.

- В чашці, звичайно, був окріп, проте не впевнена, що потоп у моїй ванній зміг би хоч якось виправити ситуацію…

Зиркнувши на мене, наче на головну причину усіх його бід, Роман щось буркнув і швидко почав роздягатися. Ось на підлогу полетіла та сама сорочка, оголюючи розкішне м’язисте тіло, за ним прослідував шкіряний ремінь, а коли чоловік почав стягувати ще й штани, я нарешті вийшла зі ступору і зачинила двері кімнати. Боже, що він творить?

Серце вискакувало з грудей, а перед очима досі стояв образ мокрого Аполлона з розстібнутою ширінкою. Метнувшись до шафи, почала судомно шукати, що ж такого можна дати Савіцькому, аби він прикрив усі свої принади. Проте нічого, окрім теплого махрового халату, який мені подарувала Ліля, відшукати так і не вдалося.

- Ось, - простягнула йому крізь прочинені двері рожевий пухнастий згорток. – Вибач, нічого іншого у мене немає…

Тихо матюкнувшись собі під носа, Савіцький все ж відповів:

- Мене щиро тішить, що окрім мене, інших чоловіків у твоєму житті немає, але якщо так продовжиться й надалі, я або вб’юся, або заберу вас до себе!

Прогарчавши останнє, перед мої очі з’явився Роман. Загорнутий у яскравий махровий халат, босий та зі скуйовдженим волоссям, він виглядав настільки кумедно, що я не втрималася. Сміялася, аж живіт болів!

- Я, звичайно ж, радий, що тобі весело, проте май на увазі, доки мої речі не висохнуть, я нікуди звідси не піду!

- Кхе-кхе-кхе!.. – вдавилася від такої перспективи.

- О! Ти вже готовий, - заглянула до коридору Соля. – Чудово! Ходімо пити чай! Злобиш свіжу полцію сам, доки мама плибиратиме у ванній. Ти не хвилюйся, я вже поговолила з Бояном, аби він тебе більше не облажав…

Шоковано провела компанію поглядом. Божевілля якесь!

Не заморочуючись, закинула речі чоловіка на швидке прання. Навіть якщо всядеться, начхати! Нехай наступного разу краще пильнує за своїм майном!.. Наступного разу? Агов! Це ще що за диверсія в моїй голові? Мізки, ви куди дивитеся? У вас там бунт на кораблі, не варто розслаблятися!..