14.

Справившись із похміллям старим, перевіреним ще за студентських часів, методом, Роман прийнявся за роботу. Справ справді накопичилося вдосталь, і окрім нього, розібратися із ними було нікому. Та незважаючи на зайнятість, образ Світлани все ж виринав перед його очима, наче наяву. Савіцький щораз струшував головою, проганяючи марево і переконуючи себе, що зможе все виправили, коли закінчить з роботою. Проте коли пам’ять підкинула усміхнене обличчя Солі, котра з надією заглядала в його очі і просила прийти ще, Роман здався!

Як не дивно це звучало, та йому сподобалася маленька дівчинка. Її щирість та відкритість, безпосередність і відвертість, наче освіжаюча морська хвиля серед спекотного літа, бадьорила та підіймала настрій. «Що ж, якщо я відволічуся на годинку, нічого не зміниться!» - переконував себе чоловік, застрибуючи у авто. Два десятки хвилин і ось він уже бачить тендітний стан Світланиної донечки. Така маленька, проте сяє, наче справжній промінчик. Навіть у її волоссі заплуталися сонячні зайчики, осліпляючи перехожих.

- Солю! – покликав, не стримавшись.

Дівчинка почула! Відірвавшись від власних справ, вона весело розсміялася і кинулася чоловікові на шию. Серце щемливо стислося…

- Ти плийшов! – відчепилася Соломія, тим не менш вхопивши Романа за руку.

- Вибач, що спізнився, - зніяковів від власного пориву Савіцький. Невідомі досі почуття вибивали землю з під ніг і страшенно лякали. Чоловік у любий момент був готовий відступити, сісти в авто та втекти у свій простий, знайомий світ. Та попередній важкий досвід із Світланою, не на жарт стримував. На відміну від матері, довіру малечі повернути вже ніколи не вдасться!

- А ми вже зачекалися! – підвелася із лавочки Марія Пилипівна, привітно посміхаючись. – Ходімо пити чай?

Щасливо пискнувши, Соля помчала веред, доки жінка із гостем прямували слідом. І все б нічого, проте спину новоприбулого свердлив важкий, неприємний погляд жовтих очей! «Отже, війна!» - зрозумів Роман, загадково посміхнувшись.

***

«Ма-а-у-у!» - видала горлянка у спину гостеві. Поява цього пройдисвіта зіпсувала усі плани домовика. Так, Солі він сподобався, але ж Бояна не обманути! Він наскрізь бачить таких гульвіс! Спочатку закрутить голови його дівчаткам, а потім покине, наче нічого й не було! Ні, він не для того потрапив у цю родину, щоб ось так, без бою, її втратити! Це війна, і він нізащо не програє!

Прискорившись, Боян кинувся просто під ноги чоловікові якраз тоді, коли той наступав на наступну сходинку. Від несподіванки, Роман мало не впав. Змахнувши руками, небажаний гість подався назад. Але за мить, спритно схопившись за перила, чоловікові все ж вдалося вирівнятися. У спину понеслися тихі чортихання. «Ну-ну! Це лише квіточки!»

- Проходьте та влаштовуйтеся! – запросила тітка Марія. – Я зараз швиденько усе приготую. Вчора як знала, що ви прийдете, Романе. Ще з вечора напекла смачнючого печива до чаю!.. О, так! Підійде ромашковий з додаванням м’яти та меліси. А якщо ще дрібку чебрецю… Чудово!..

Доки господиня бурмотіла про своє на кухні, виставляючи смаколики на стіл та заварюючи ароматні трави, Соля вправно відволікала увагу Савіцького. Її дзвінкий голосок та веселий сміх розносився кімнатою, раз по раз перериваючись чоловічим баритоном. І чого він причепився до дівчинки? Ще було б зрозуміло, якби у нього були якісь серйозні плани щодо Світлани. Але ж ні! Йому просто розваги подавай, а дитина потім страждатиме. Ні! Так не буде! Боян зі шкури вистрибне, але захистить своїх дівчат!

Попрямувавши у коридор, де Роман залишив свої речі, домовик уже хотів трішки почаклувати. Нічого критичного: відклеїти підошву від взуття, можливо, заховати ключі від автомобіля… Наприклад у траві за вікном!.. Та все задоволення перебив скрипучий голос від стіни:

- Ніякої магії, пам’ятаєш? – із квіткових шпалер на кота дивилися уважні карі очі. – Марічка розсердиться! Хочеш собі у вороги відьму?

- Гр-р-р! – була йому сердита відповідь.

Фиркнувши, Боян почимчикував до взуття Савіцького. З одного боку, повторятися не оригінально, але ж класика завжди у моді. Хіба не так?

Наблизившись до модних шкіряних черевиків, кіт раптом голосно чхнув. «Що за чортівня» - спантеличено майнуло в голові. А потім ще раз і ще! Принюхавшись, домовик ображено прогарчав, наче справжній тигр. Усе взуття наскрізь просмерділо різким цитрусовим ароматом.

- Та щоб тобі!.. – чортихнувся домовик. – Підготувався, значить. Та нічого! Справжній кіт і без магії здатен дістати до печінок.

Що-що, а бути «справжнім» Боян добряче навчився!

Тут потерся чорною спинкою об штанину, та так, щоб йому ще місяць шерсть вичищати довелося, там кігтиками вп’явся крізь тонку тканину просто у стегно, доки Роман здивовано чухав його між вушками. Майнув поміж ноги, коли чоловік спішив до кухні… Савіцький, перечепившись, заледве не вбився! Навіть Марія Пилипівна здивовано оглянула незграбного гостя. А Боян лише голосно муркотів, хлопаючи великими жовтими очима. Одразу зрозуміло, він тут ні до чого!

Та коли промайнула виділена на гостювання година і чоловік уже збирався повернуться в офіс, його око мілко сіпалося від раптових проявів шаленої котячої любові. Як сказала Соля: «Боян плосто намагається вибачитися!» Ну-ну!..