11.

- Якого чорта він тут забув? – бурчав Боян, шастаючи кухнею туди-сюди, доки Марія заварювала свіжий чай, а Соля у вітальні дбайливо прикладала шматок замороженого м’яса до розквашеного носа небажаного гостя.

- Хіба не зрозуміло? – награно здивувалася жінка. – Я просто хочу ближче познайомитися із цим молодиком.

- Навіщо? – зашипів кіт, застрибнувши на стола.

- Бо йому сподобалася наша Ланочка, - знизала плечима відьма. – Повинна ж я переконатися, що його наміри серйозні… Злазь! Ти ж знаєш, не люблю, коли ти лізеш з лапами на стіл!

Махнувши кухонним рушником, тітка Марія виклала на білу скатертину вазочку з печивом та цукерками.

- Це катастрофа! – обурився домовик. – Якщо Лана довідається, що ти підпустила цього покидька до її доньки, вона нас обох у порошок зітре! Навіть кісточок не залишиться!..

- Не перебільшуй, - фиркнула жінка. – Тим паче, нам варто переконатися, що він не становить загрози дівчаткам! Згоден?..

Кіт промовчав. Високо здерши хвоста, він почимчикував до своєї малолітньої господарки. Гість напівлежав на дивані, поклавши холод на носа та запрокинувши голову, доки Соломія весело щебетала, розповідаючи різні історії з буднів її групи.

- … а вона я-а-к вкусить Малгалиту Петлівну за палець! Аж клов сикнула! Потім ще з оттакенною пов’язкою цілий місяць ходила!..

Дівчинка розсміялася, показуючи розміри тієї самої пов’язки. Роздратовано фиркнувши, Боян потерся біля ніг малої, голосно фиркнувши.

- Ходімо пити чай, - зраділа мала, хапаючи гостя за руку і тягнучи у бік кухні.

- Але ж нас не кликали… - спродував посперечатися чоловік.

- Кликали! – впевнено заявила дівчинка. – Боян каже, вже все готово!

Здивувавшись, Роман поглянув на сердитого кота, що крокував поруч, пильно стежачи за кожним його кроком. Від надто людського погляду, чоловік пересмикнув плечима, проте сперечатися не слав. Стіл й справді було уже накрито, а господиня квартири якраз розливала запашний чай по милих рожевих чашечках.

- Як добре, що ви уже тут! – щиро усміхнулася жінка. – Присідайте до столу. А потім я оброблю ваші рани маззю, і вони швидко загояться, навіть шрамів не залишиться…

Поки гість відволікся, Боян уже збирався було непримітно почаклувати. Зовсім трішки, аби лишень зіпсувати життя цьому хлищу. Крапля магії і під цим товстосумом зламається стілець! Ще крапля і зі столу на нього вихлюпнеться гаряча заварка! А якщо додати ще трі-ішечки, аби на цю дурнувату голову ще й чайник примостився, то його радості взагалі не буде межі!..

- Боян! – гаркнула Марія якраз у той момент, коли перша краплина магії уже збиралася зірватися з його чорного тонкого кігтика. – Тільки спробуй мені!..

Ображено зашипівши, кіт задер хвоста і почимчикував з кімнати геть.

- Раз не можна чаклувати, - бубонів домовик під носа, - доведеться діяти по-старому! Бачать древні боги, я ніколи до такого не опускався, але зараз… На війні, як на війні!

Фиркнувши, Боян спритно застрибнув у дорогі черевики Романа…

***

Все складалося якнайкраще, хоч і виглядало дивним. Роман не вірив у співпадіння, проте інакше, як шаленим везінням сьогоднішні події назвати не міг. Так, було боляче! Ніс розпух, наче груша, долоні страшенно саднило, але ніжна опіка маленької дівчини, котра так старанно прикладала холод до болючих ділянок, виглядала дуже мило, хоча й відверто напрягала. Чому? Бо чоловік абсолютно не знав, як на це реагувати!

- Вибач, - прогундосив Роман, покосившись на Соломію, - я не мастак спілкуватися з дітьми…

- Я бачу! – зітхнула дівчинка абсолютно по-дорослому. – То пусте, плийде з плактикою! Так завжди Малгалита Петлівна говолить, коли у мене щось не виходить. А ти до мами плиїхав? Вона ще на лоботі…

- До мами? – не зрозумів чоловік.

- Так, - весело махнула Соля, зачепивши пошкодженого носа. Роман заледве стримався аби не застогнати. Краще було б відібрати те м’ясо і самому зайнятися травмами, але чоловік побоявся зіпсувати крихкий зв’язок, котрий виник між ним та малою. – Я бачила, як ти нас пловодив додому.

Шок! Спалився! Чому ж тоді Світлана нічого про це не розповіла під час їхніх попередніх зустрічей?

- Е… Мама щось казала на рахунок цього? – всередині все похололо.

- Ні! – відмахнулася дівчинка. - Вона занадто втомлюється, щоб помічати такі длібниці. То навіщо ти плиїхав?

Роман замислився. Збрехати було б логічним, проте щось всередині чітко розуміло: його розкусять. Ця маленька дівчинка виявилася не такою уже й маленькою. А її міркування і спостережливість взагалі щиро вражали.

- Розумієш, - зітхнув гість, - твоя мама мені дуже подобається, але  я утнув одну дурницю… Злякався і наговорив всякого… Вона дуже образилася, і тепер я не знаю, що мені робити…

- Вибачитися, - кумедно знизала плечима Соломія.

- Боюся, вона мене не пробачить…

- Ти ж не плобував! – зробила логічний висновок дівчинка. – А давай я клаще тобі розкажу щось смішне!..