10.

Настрій скотився коту під хвіст!.. Вибач, Бояне!.. Мені багато чого довелося пережити за своє коротке, проте не просте життя. Але щоб таке?.. Ні! Це просто якесь божевілля? Я що, хоч раз дала привід про себе так думати? Не так одягаюся? Поводжуся? Яким боком я схожа на легкодоступну жінку? Чи це мої синці під очима натякають усім підряд, що зі мною можна закрутити роман за гроші?..

Та найбільше мене дратує інше: надія, котра якимось незбагненним чином прокралася у самісіньке серце і намагалася зародити там іскру симпатії до цього чоловіка! Я повірила у те, що можу сподобатися йому!.. Дурепа! Сама винна! Навигадувала нісенітниць, а тепер бісишся, бо твої мрії розбила на друзки жорстока реальність! Шкода, що біль всередині мене аж ніяк не примарний…

- Щось трапилося? – поцікавилася тітка Марія, коли я опісля роботи забирала доньку додому. – Ти виглядаєш засмученою…

- Просто важкий день, - відмахнулася, розуміючи, що не готова ні з ким ділитися пережитою ганьбою. Навіть із найріднішими… Нічого! Справлюся сама, як і завжди!

Вечір минув спокійно. Веселий щебет донечки завше відволікав мене від дурних думок, і лише коли вона солодко заснула, біль повернувся з новою силою, змушуючи тихо зітхнути. Раптом щось велике і пухнасте тицьнуло своїм мокрим носом просто мені в обличчя.

- Боян! – посміхнулася, пригортаючи до себе теплий клубок. – Все гаразд! Я не плачу.

Утробне муркотіння стало мені відповіддю. Здалося, від цього монотонного звуку усі дурниці вилітали із голови, наче вітром видувало. Сон навалився несподівано, швидко затягуючи у свої тенета.

- Знаєш, ти єдиний і найкращий чоловік у моєму житті… - пробурмотіла, занурюючись у солодку дрімоту. – Не те, що деякі…

***

Про те, що трапиться щось не хороше, він зрозумів ще зранку. Інакше з чого б іще його господарці так нервувати? Метушилася, поспішала, кілька раз переплутала речі і двічі поверталася. Тільки через це варто було нервувати, та коли вона повернулася… Хвиля болю, образи, зневіри була настільки сильною, що заледве не змусила скинути його пухнасту личину! За стільки років важкої праці, втратити над собою контроль було б уже занадто!

І все б нічого, у людей інколи таке трапляється: зриви через якісь проблеми на роботі чи суперечки з друзями та рідними… Всяке буває! Проте коли Лана заговорила про чоловіків… Отут у Бояна навіть шерсть на загривку заворушилася! Бо в її житті був лише один чоловік, абсолютно не достойний такої прекрасної жінки!..

- Що тр-рапилося? – каркнув старий ворон, вмощуючись на жердину, яка стирчала із балкону старої відьми. – У тебе такий вигляд, наче ти збир-раєшся когось убити! Кар-р!

- Убити, не убити, а покалічити, так точно! – фиркнув кіт, нервово розмахуючи пухнастим хвостом. Від самісінького ранку, як тільки він потрапив до квартири тітки Марії, Боян уважно відстежував кожен рух за вікном. – Нехай лишень покажеться! Я з нього три шкури спущу!

- З кого? – здивувався друг.

- З отого покидька, котрий зробив боляче моїй господарці! – шипів пухнастик. – Нехай тільки з’явиться! Я йому!..

Та договорити Боян не встиг. До їхнього двору тихо заїхала знайома автівка. Припаркувавшись на вільному місці, подалі від їхнього під’їзду, водій заглушив мотор і став чогось вичікувати. Хвилина, дві, п’ять… Незабаром домовику увірвався терпець. Голосно фиркнувши, він зістрибнув з підвіконня і побіг до кухні, де якраз голосно щось розповідала тітка Марія.

- Скільки можна тут киснути? – пробухтів Боян, застрибнувши на сусідній стілець. – Погляньте, яка погода за вікном! Сонячно, тепло… Можливо, краще вийти на вулицю і заробити кілька додаткових грам вітаміну D?

Жінка здивовано поглянула на старого бешкетника, але сперечатися не стала. Погода, й справді, радувала. Тепле сонечку ніжно пестило ще зелену, насичену недавніми дощами, рослинність, а легкий вітерець відганяв дрімоту.

- Що ж, - посміхнулася відьма, - буркотун має рацію. Солю, вийдемо прогулятися?

Зрадівши, дівчинка помчала збиратися.

- Що ти задумав? – вперла руки в боки тітка Марія, суворо глянувши на Бояна.

- З чого ти взяла? – обурився кіт.

- Бо знаю тебе, як облупленого! Ти увесь ранок сам не свій. Кого ти там виглядав за вікном? – наполягала жінка.

Скрививши мокрого носа, Боян тихо рикнув. Він поспішав, тож часу виясняти відносини не було.

- Одного невдалого залицяльника! – фиркнув домовик.

- Бояне, правила...

- Не починай! – гаркнув кіт, наче справжній тигр. – Я нікому не дозволю ображати Лану! Нікому!

На тому й порішили. Вилетівши на вулицю, домовик провів свою маленьку господарку до найближчого дитячого майданчика, що височів посеред двору, а сам повагом попрямував просто до злощасного автомобіля.

За кермом сидів молодий чоловік не старше тридцяти. Він зосереджено вдивлявся у дзеркало заднього виду, нервово смикаючи краватку. Отже, він не помилився: цьому хлищу щось необхідно від Солі. Спаплюжив життя матері, а тепер і до доньки дістатися вирішив? Не бувати цьому!

Раптом двері автівка відчинилися, випускаючи на волю знервованого водія. Рикнувши, Боян кинувся тому під ноги. Якщо доведеться, він власними грудьми стане на захист своїх дівчат! Не опікувавши підстави, чоловік спіткнувся і, голосно матюкнувшись, полетів на землю. Приземлення було важким та болісним. Задоволено фиркнувши, кіт жбурнув пил просто в обличчя нахабі і повагом попрямував до маленької господарки.