6.

Час спливав, наче вода крізь пальці. От уже два тижні минуло з тієї дивної… нехай буде, пригоди. Хоча, як на мене, то якийсь дурний жарт долі. Абсолютно не смішний, до речі! Особливо, коли Ліля довідалася ім’я мого невдалого вбивці…

Хто б сумнівався, що прізвище Савіцьких відоме, певно, усім жителям міста, окрім мене. Могла б здогадатися, враховуючи на якій автівці роз’їжджає син власника кількох фабрик. За одну зарплатню такої не купиш! Подруга ще довго пригадувала мені проґавлений шанс заволодіти увагою такого кавалера, та я не брала того до голови. Не варто її засуджувати, адже колись і я вірила у рожевих слонів та повітряні замки.

Зараз переді мною стояла куди як більша проблема: червень добігав до кінця і незабаром садок закриють на літні канікули. Звичайно мені скажуть: «Все одно працюватиме інший! В чому проблема?» В тому, що він занадто далеко, а я навіть до цього весь час запізнююся… Доведеться знову прохати тітку Марію посидіти із донечкою! Все б нічого, та Боян не любить тієї квартири, а залишити його вдома не варіант. Пробували уже! Такий ґвалт здійняв, наче його заживо різали без краплі наркозу. Весь будинок на ноги поставив…

Добре! Куплю сьогодні для цього шантажиста шмат хорошої ковбаси і сметани побільше. Можливо, вдасться його підкупити… Що-що, а смачно поласувати наш пухнастик любить!

***

- Чого знову носа повісив, кр-р! – прокаркав старий ворон, вмощуючись на підвіконня біля великого чорного кота.

- Пильную! – фиркнув пухнастик, нервово махнувши розкішним хвостом. – Бачиш, он Лана додому повертається?

- З пакетами! – стрепенувся птах, повернувши чорну голову набік і уважно приглядаючись до білого пакету із супермаркету. Поруч, підстрибцем, бігла маленька дівчинка, весело щось розповідаючи та емоційно розмахуючи руками. – Там щось блищить! Поділишся смачненьким, кр-р?

- Не про те думаєш! – пирхнув кіт, схопившись на ноги. – Правіше глянь! Он він, той, що змусив мою хазяйку ночей не спати! Вона, бідолашна, думала, що ніхто про те не довідається, а сама ледь не плакала, перераховуючи кожну збережену копійку. Та хіба можна щось приховати від Хранителя будинку? Я завше чую її біль і тривоги. Он, знову щось надумала, спохмурніла… Одного не розумію, чого той бовдур уже котрий день тут тиняється?

- Хочеш, пр-рожену його? – каркнув ворон, змахнувши блискучим крилом. – А ти мені за це смачненького залишиш, кр-р!..

- Як? – недовірливо фиркнув Боян, вмощуючись на свою пухнасту дупку. – Я б і сам із ним розібрався, але ж він хитрий, близько не підходить!..

- Побачиш, як! – у хриплому голосі почулася виразна нотка нетерпіння. – То що, домовилися?

Маленьке чорне око так і свердлило домовика, вичікуючи схвального кивка. Гострі кігті голосно зашкребли по металевому підвіконню.

- Не підведи! – блиснув зеленим оком кіт, спостерігаючи, як старий друг зривається вниз, розправляючи великі міцні крила.

Облетівши широким колом двір, ворон голосно каркнув, пролітаючи над незнайомцем. А вже за мить, просто йому на плече прилетів пахучий подарунок, забризкуючи дорогий одяг та ідеально поголене обличчя.

- Показушник! – задоволено фиркнув Боян, зістрибуючи з підвіконня і направляючись до входу. - Але свою порцію смаколиків заслужив!

В металевих дверях дзенькнув ключ. Нарешті усі вдома і він знову зможе самовіддано захищати своїх господинь!

***

Роботи було багато! Його маленька компанія стрімко розвивалася і потребувала ретельного нагляду, а в голові час від часу, наче чорт із коробки, вигулькував образ рудої «лисички». Її усміхнене, щасливе обличчя здавалося найпрекраснішим, що він будь-коли бачив, але ж дитина… Діти – це найвища барикада у стосунках між чоловіком та жінкою. Якщо спочатку все здавалося захопливим шляхом до легкої інтрижки, то тепер… Впустивши його у своє життя, Світлана мимоволі прив’яже до них ще й доньку. Нічого такого! Це нормально для матері! Проте, чи хоче він сам вв’язуватися у такі відносини?

Сумніви переривалися яскравими снами і виснажливими справами. Якось, повертаючись додому занадто втомленим, він лише згодом зрозумів, що приїхав не до себе, а  у двір будинку, де проживала Світлана із донькою. Третій під’їзд старої п’ятиповерхівки, квартира тридцять вісім… На вулиці вже стемніло і у вікнах спалахнуло світло, проте котре із них її? Простоявши біля будинку добрих під години, Роман завів двигун і поїхав геть, сповнений дивних, незрозумілих почуттів.

Незабаром усе повторилося, а ще через декілька днів Савіцький таки зрозумів: він повинен побачитися із Світланою!

Повинен, так повинен. Але як це провернути? Якщо буде переслідувати, жінка ненароком подумає щось дурне, а якщо заявиться додому, тоді доведеться спілкуватися із її донькою. А це вже зовсім ні в які ворота не лізе!

- Влаштуй випадковість! - потис плечима Андрій, вислухавши розповідь про його проблему.

- Легко сказати! – обурився Роман, гепнувши надпитою пляшкою пива по барній стійці. Друзі звично зустрілися в маленькому пабі на околиці, куди полюбляли заглядати останні років десять. – Мені що, знову збити її своїм авто на шляху до садка? Навряд чи вона повірить!..

- Для чого ж так категорично? – розсміявся друг. – Наскільки я пам’ятаю, твоя улюблена сестричка тут «на днях» заміж виходить… А їй для цього потрібна сукня. Тож, збережи частину мого бюджету, зроби Олі розкішний подарунок!..