4.

Божевільний день закінчився божевільним вечором. Затримуватися не наважилася, буркнула щось про справи і вилетіла з клубу, наче корок із пляшки шампанського. Не знаю, як це виглядало, та мені здавалося, що серце вистрибне із грудей і закопається десь подалі за містом, аби його ніхто не знайшов! Чому? Тому що тільки мені могло настільки «пощастити» в житті! Де ще ви бачили, щоб у той же день двічі зіштовхнутися з однією людиною, якої ти не знаєш і якій, виявляється, винен гроші?

Зізнаюся, я навіть не думала, що завдала хоч якоїсь шкоди тій бісовій автівці! Тай узагалі, якби не біль, я б уже сотню разів забула про той випадок. А тепер… Певно, доведеться віддати всі заощаджені кошти. Тільки б вистачило…

З такими важкими думками повернулася додому. Соля відчинила навіть раніше, аніж я встигла натиснути на дзвінок.

- Сось ти залано! – буркнула донечка, тим не менше, міцно пригортаючись. Настрій одразу ж покращився! Мій світ знову цілісний!

- Просто неймовірно скучила за тобою! – сказала чисту правду. Я завжди скучаю, навіть коли вона у садочку! – Вирішила, якщо повернуся швидше, ми ще встигнемо трохи посвяткувати разом.

- Ула-а! – підстрибнула дівчинка і помчала за своїми речами.

- Щось трапилося? – стурбовано поцікавилася тітка Марія, виглянувши у коридор. – Ти виглядаєш втомленою.

- День був важким, -  легковажно відмахнулася. Не хочу навантажувати цю добросердечну жінку своїми проблемами. – Соломія не вередувала?

- Ні! – в очах жінки спалахнув молодецький вогник. – Хіба можуть із нею бути проблеми? Навіть Боян сьогодні поводився смирно! Проходь, пригощу тебе смаколиками!

- Не сьогодні, дякую! – відмовилася з легким жалем. Готує тітка Марія неймовірно смачно! – Уже пізно. Солі пора в ліжко…

У прочинені двері вислизнув знервований Боян. Голосно фиркнувши, він потерся своєю пухнастою спинкою об мої ноги та помчав додому. Не знаю, чому, та кіт завжди недолюблював це місце!

Залишок вечора провели плідно. Навіть таки почали розфарбовувати гіпсокартонну стіну, яка розділяла кімнату навпіл, створюючи сумнівний ефект усамітнення…

- Він тебе шукав! – увірвалася до квартири шалено задоволена Ліля. Дивно, як вона витерпіла всі вихідні, аби не забігти раніше.

- Хто? – здивувалася, тим часом пригадуючи, чи нічого не забула. – Солю, поспіши! Ліля уже прийшла!

- Той вродливий молодик! – продовжувала сяяти подружка. – Даремно ти пішла. Здається, він на тебе запав!..

- Не мели дурниць! – відмахнулася, замикаючи двері квартири. – Там абсолютно інша причина…

- Це ж яка? – насупилася Птаха.

Важко зітхнувши, махнула головою у бік доньки. Не варто їй цього знати! Хоч Соля й не дуже балакуча, та діти є діти. По-перше, не хочу її хвилювати, а по-друге, до вечора весь садок буде знати, що її маму збив автомобіль. Вихователі й так на мене косо дивляться, а тепер ще й пальцями тикати будуть!

- Наберу підчас обідньої перерви! – не вгавала подруга, висаджуючи нашу веселу компанію біля дитячого садка.

День обіцяє бути важким!

***

Як не старався уникнути сімейного застілля, проігнорувати слізні материні благання все ж не вдалося. Ледь не з самісінького ранку у родовому будинку зібралася вся їхня велика родина, включаючи тіток, дядьків і ще десяток найближчих друзів, котрі обов’язково брали участь у його вихованні і добре пам’ятають усі Романові життєві ляпи.

Чому він не долюблював такі зустрічі? Тому що кожен знайомий вважав своїм обов’язком пригадати, як він ходив пішки під стіл, скільки разів обмочився, скількох дівчат приводив додому і таке інше. Та найпекучішим запитанням було: коли ж він таки одружиться? Найпекучішим воно стало після невдалого кохання, котре видерло із грудей його серце, пошматувало самоповагу та втоптало в болото гордість. Неприємні спогади знову захопили свідомість, викликаючи забуті досі почуття.

Він молодий і перспективний, бо ж із хорошої сім’ї, батько вдалий бізнесмен, дядьки не останні люди в місті, студент вишу та майбутній спадкоємець чималого майна. Те, що на додачу ще й вродливий та харизматичний лише додатковий бонус! Дівчата завжди вішалися на його шию, використовуючи батьківські гроші та знайомства. Він же використовував їх за призначенням, адже у світі повсюдно панують товарно-торгівельні відносини. Чому ж у стосунках повинно бути інакше? Можливо, якраз через свою легковажність він і втрапив у ту халепу, котра залишила по собі глибокі рубці та скалічену душу…

Анна, така ж молода, вродлива, як і інші. Із забезпеченої сім’ї, вона виділялася лише одним: уміла цінувати себе, як ніхто більше! Романа завжди приваблювали жінки, котрі знали, чого варті, а не манірно набивали собі ціну. Аня була саме такою: гордою, розумною, з цікавинкою та вогником у шоколадних очах. Вона швидко пробралася у самісіньке серце молодого самовпевненого хлопця, захопила собі ласий шмат його думок і вміло тим користувалася. Вечірки, розваги, поїздки за кордон і навіть знайомство з батьками… Єдине, чого ніколи не було, це зізнання у коханні! Скільки б Савіцький-молодший не зізнавався у почуттях, відповіддю йому були посмішки, жарти та гарячі поцілунки.

«Я одружуюся!» - заявив він якось на такому ж родинному зібранні. Здивуванню присутніх не було меж.