3.

Подруг у мене не багато. Ліля та ще троє наших спільних знайомих. Не те, щоб ми були дуже близькими, просто час від часу збираємося, аби розважитися та обговорити різні дурниці. Такий собі гурток за інтересами, де лише у мене була дитина. Зізнатися чесно, великого задоволення від цих посиденьок я не отримувала, проте заради Лілі була готова кілька годин слухати про їхні, як на мене, дріб’язкові проблеми. Ну, правда! Які сумочки, коли моя Соля уже виросла з осінньої курточки? Ех!..

Щось мене не туди понесло… Про що я? Ах, так, про клуб! Темно, прохолодно, лунає гучна музика, шаленіє молодь на танцполі, очі сліплять різнокольорові лазери та світлові спалахи. Пересмикнула плечима! Не моє! Ні, я не зануда. Були часи, коли мені, як і всім довкола, подобалися такі розваги, особливо, коли поруч був Богдан… Та обставини змінилися. Я виросла і тепер не готова впускати у своє життя всякий непотріб!

- Наш столик он там, - махнула подружка, скерувавши Марину, Галю та Ірину в потрібному нам напрямку. – Тобі не подобається?

Хто б сумнівався, що Птаха легко мене прочитає. Від цієї окатої нічого не приховаєш!

- Вибач, - скорчила винувату міну, - я не навмисне. Просто… ти ж знаєш, це не моє…

- Знаю! – погодилася подружка, підхоплюючи мене під лікоть і супроводжуючи до столика. – І знаю, що ти дуже заклопотана! Проте навіть тобі інколи потрібно розважатися. Соля зі мною згідна!

- То це ти її наговорила! – шоковано спробувала заглянути в обличчя інтриганці.

- Не розумію, про що ти… - посміхнулася Ліля. – Так, любі мої, сьогодні у нас є законний привід напитися! Хто «за»?

- Та-ак! – розірвав загальний гамір дівочий вдоволений писк. Що ж, можливо не все так погано… Варто спробувати!

***

Незнайомка ніяк не йшла з голови. Навіть випитий алкоголь не зменшував цікавості. Перед очима так і стояли її вогняно-руді пасма на блідому, вкритому безліччю веснянок, обличчі та великі синьо-зелені очі. Чому він так чітко запам’ятав її обриси, якщо бачив лише долю хвилини?

Струснувши головою, чоловік вкотре осушив келих і вийшов із приватної кімнати. Спочатку він думав, що то звичайне хвилювання за травмовану ним жінку, тепер же… А що тепер? Він нічого про неї не знає! Навіть голосу її жодного разу не чув. Проте саме зараз вона зовсім поруч! Варто лише простягнути руку… Що ж, якщо це мана, простіше позбутися її зараз, аніж тягнути до останнього!

Компанія незнайомок сиділа за віддаленим столиком. Зал наповнювала гучна музика та спалахи світла, проте Роман міг поклястися, що незважаючи на весь цей гамір, все одно чув веселий дзвінкий сміх та бачив відблиск вогняного волосся.

- Хто це? – звернувся до бармена, не сумніваючись, що отримає відповідь на своє запитання. Особливо за щедру платню!

Швидко заховавши гроші під стійкою та прослідкувавши за поглядом клієнта, молодий хлопець весело всміхнувся.

- Новенькі, - розрізав довколишній гамір його гучний голос. – Здається, у руденької день народження. Замовили дві пляшки шампанського і коктейлі…

Чомусь це «у руденької» Роману дуже не сподобалося. Всередині стійко заворушився гнів. Та що це з ним коїться?

Відкинувши сумніви, чоловік вирішив більше не зволікати і чітким кроком попрямував просто до жаданої незнайомки. Дівчина сиділа до нього пів боком, слухала веселий жіночий щебет та зрідка щось відповідала. Складалося враження, наче їй не комфортно. Цікаво, вона просто не звикла до таких місць чи після сьогоднішньої аварії її щось турбує? Останнє не на жарт схвилювало Савіцького.

- Привіт, - посміхнувся своєю професійною усмішкою. Оля не раз стверджувала, що вона здатна вбивати наповал. – Красуні, ви не проти, якщо я викраду одну із вас?

Злегка шоковані жінки розпливлися у спокусливих посмішках, пожираючи його голодними поглядами. Всі, окрім руденької. Вона якось перелякано усміхнулася і відсунулася подалі від краю дивану, наче намагаючись втекти.

- Звісно! – защебетали подружки, переглядаючись і відверто сподіваючись, що обраницею стане саме вона.

- Дозволите? – простягнув руку остовпілій незнайомці. Серце шалено калатало в грудях, доки на вродливому обличчі змінювалися барви: від яскраво-червоного рум’янцю до синюшної блідості. – Не змушуйте мене шкодувати про свій вчинок… будь ласка…

Останнє проговорив майже одними губами, але його почули. Збліднувши ще дужче, руденька вийшла з-за столу і, спіткнувшись, схопилася за його простягнуту в запрошенні долоню. Незнайомка відчутно шкутильгала. Невже це через сьогоднішнє зіткнення?

- У вас щось болить? – стурбовано поцікавився, проводжаючи її до танцполу. Залунала повільна мелодія і третина танцюючих розбрелася по своїх місцях.

- Все добре, - ніяково всміхнулася дівчина. – Не переймайтеся…

- Не можу, - заледве стримався. Оце її «не переймайтеся» вибісило! Що за дурня? Хіба можна так легковажно відноситися до власного здоров’я? – Можливо, ви мене не впізнали, все ж часу було замало, та боюся, причиною вашої травми був саме я…

Замислившись на хвильку, від чого між тонких брів пролягла тривожна складка, незнайомка все ж відповіла:

- Отже, сьогодні… це була ваша автівка? - переляк, що майнув в її очах, насторожив.