Краплі холодного дощу , падавші на обличчя привели дівчину до тями. Озирнувшись довкола , вона побачила не рівну кам'яну кладку колодязя.
- Мене зіштовхнули . - констатувавши факт підняла голову .
Світло з дощем , пробивалося крізь щілини в закритому колодязі.
- РЯТУЙТЕ!!! - заволала на весь голос Соня. - ДОПОМОЖІТЬ !!!
Кричала вона хвилин п'ять, але користі від цюго не було.
- Що ж робити ? - дихання присвидчувалося , руки від страху та холоду кам'яного мішка стали трястися.
- Телефон - прийшла в голову думка.
Але його в кишені не було.
- Невже випав. - з жахом подумала вона.- Так . Дихай . Дихай.
Згадуючи дихальну техніку , яку їй після смерті батьків показав лікар , Соня декілька разів вдихала , затримувала на максимум повітря , видизала. Повторивши так чотири рази, набула спокій. Подивилася в гору.
- Метра три - чотири. Не сказати щоб так уже сильно і високо.
Соня встала . Опираючись на слизьке каміння , вона полізла в гору. Пальці ковзали , ноги не могли втриматися на камінні. Стерши пальці в кров піднялася до вершини.
- Ще трохи - підбадьорювали вона сама себе
Зробивши останні ривок , вона вперлася головою в кришку. Але вона не піднімалася.
- Він її чим то підпер.
Від розчарування вона втратила концентрацію , і полетіла в низ.
Скільки вона лежала зрозуміти не могла. Коли посилившийся дощ привів до тями , Солоня відчула страшенний головний біль. Доторкнулася до голови. Затишок був мокрий і липкий. Дівчина спробувала ривком піднятися , але запаморочившося голова повернула її в низ.
- Чорт забирай.
Обпершись рукою об стіну, вона обережно , по малу почала підніматися.
- Має ж бути якийсь вихід!!!- фактично волала дівчина.
Вона знову підняла голову на верх. Від одного лише цього руху , запаморочилося в голові. Дихання стало важким і глибоким. Перебуваючи на порозі паніці , Соня почала ходити під стіною. Уже майже обійшовши кам'яний колодязь, як один з каменів в стіні зрушився з місця.
Металевий скрежить, і стіна під рукою відійшла у бік.
От так знахідка. Але куди вона виведе ?