Розділ 15 Погана ідея

- Агов Соня- вже здогадавшись про хід думок подруги, почала Ліза - Той телефон, того не вартий.

- Якраз таки варто...

- Варто що? - перебила білявка - Твої подружки в соц мережах, чи номера хлопців. 

- По роботі контакти. Мені мають зателефонувати. 

- От знайшла за що зараз паритися. Слідів своїх лишити не боїшся? Чи може ти підозрюваною стати хочеш?

- Так я і так , в того слідчого підозрювана. Він мені про це , фактично прямо в лице  заявив. А пам'ятаєш що він у вітальні сказав?

- Ваших слів там навалом - перекривила слідчого Ліза- Я всього-то на пів року старша тебе. Склерозу нема. Маразму , аби лізти на місце злочину , також. Заради чого ? Поясни!!!

- Заради роботи. 

  Обличчя білявки , прямо засяяло іронічною посмішкою. 

- Любонько! Якщо і є в цім домі , той кому за хліб насущний паратися не слід, то це ти. 

  Соня закотила очі. 

- Слухай , і ти туди ж?!!!

- Та не кричи ти. Пішли давай. А то ще хто побачить. 

  Взявши під лікоть подругу , повела коридором. 

- Чого ти? - запитала Ліза.  

- А ти чого?

- Ти любимиця в тітоньки - білявці перехопило на мить подих - була. 

- Я не знаю що вона там в заповіті написала. 

- Та тихіше ти. - подруга оглянулася по сторонам- Воно і в стін бува вуха виростають. 

- Та що тихо?!!- емоційно , але вже не так голосно , почала дівчина. - Що тихо? Я хочу реалізуватися , щось сама добитися. А робота це шанс...

- Навести зайву підозру.

- Ти віриш що тітоньку хтось убив?

- Ні звісно.

- Так ...

- Що так ?  Цей же Час... Чвинок... Словом цей Гіві , він же прямо дав зрозуміти, що поки не встановлено що з тітонькою був нещасний випадок, він з нас не злізе. Не треба йому давати зайвий привід.

- Але ж поки будуть доводити , вакансія піде. 

 Розвернувшись Ліза , повернула за плечи подругу.

- Соня в тебе ще будуть можливості реалізуватися. А з тіткиним спадком , а при будь-якому розкладі , вона тобі залишила жирний шмат , в тебе ще будуть можливості реалізуватися. Зараз головне лиха не накликати. 

- Ну... Ти права. 

- Хух - білявка витерла доба рукою - Вперта ти звісно... Йди краще до себе. 

 Соня пішла. Але відмовлятися від затії наміру не мала. Коли подруга відійшла , вислизнула з кімнати. Спустилася в низ , на кухню. Марти не було. Соня піднялася на ципоньки , і дістала ключи з верхньої шугляди. 

 По службових обов'язках , Марта має ключи від всіх приміщень. Прибратися, пил протерти , квіти полити. Але одного разу разу , примудрилася їх загубити. Тітонька  Агнес була тоді но неї дуже зла. Ключик так і не було знайдено, тому заміна всіх замків відбувалася коштом робітниці. Що сильно вдарило по її зарплатні. 

 З тих пір Марта , ключи особливо з собою і не носила. Зберігала у верхній шухлядчі , на кухні. Щоб не загубити знову. Про що , весь будинок чудово знав. 

 Без якихось складнощів знайшовши ключи, Соня сказала сама собі:

- Я швидко. Заберу телефон, покладу на зад ключи. Ніхто, нічого не помітить. 

 Серце бешено калаталося , коли дівчина , ледь чи не на кожній сходинці озиралася. Скрип перед останньої сходинки , вдарив по вухах наче вибух. Підійшовши до дверей. Вставила вже ключи в замок , але хтось схопив її за руку. 

От схоже Соні і кінець. Чи ні? Як думаєте ? Пишіть в коментарях.