Розділ 14 Телефон.

 Після посиденьок на траві ,  і відведення душі зайшла в середину. Гумін розмови , різко припинився, коли Соня сіла на диван. Повисла різка , тягуча пауза. Косі погляди , людей які вже винесли вирок, пропалювали до кісток. Обвівши поглядом своїх близьких, вона бачила лише одне - гидливе бажання відсторонитися від убивці.

 А ще бабки, бабки, бабки. Вона не відразу зайшла в вітальню, трохи постояла , послухала. Розмови були лиш про одне - хто тепер отрима спадок? Ніхто навіть не сумнівався в її винуватості. 

- Та ну вас - дівчина встала , і пішла до себе. 

 Зайшовши, впала в ліжко. Рукою стала намацувати телефон на комоді біла ліжка, але намацала лише дріт зарядного пристрою. Припіднявши на ліктях , вона побачила саме зарядне, приєднане в розетку. 

- Невже десь загубила? 

 Вставши , дівчина пішла в коридор. Спустившись в вітальню , але заходила в вітальню. Подивилася через щилуну у дверях. Лізи не було. Пройшла на кухню. Там була лише знюпивша носом Марта. Вологі , червоні очі дивилися на дівчину.

- Ти ... Ви... - белькотіла щось служниця.

- Ти чого ?- видавила з себе посмішку Соня 

- Я ... Я ... Вибачитися хочу. За те , що кричала , що ти вбила хозяйку. 

- Ну , ну , ну - дівчина обняла Марту. - Та нічого страшного. Я не ображена .

- Справді ?

- Так . Все добре. Твоєї вини не має. 

- Дякую - Марта притислася до дівчини, відійшовши , витерла слюзи - Я дещо розклеялася.

- Та нічого.  Всі ми дещо розклеялася. А ти Лізу не бачила?

- В садку була. 

  Пройшовши по саду , дівчина знайшла подругу . Сидівша на лавці , вона дивилася на небо , криво посміхаючись. Соня підсіла. 

- Знаєш - почала подруга - Тільки но небо було чисте , а вже хмари збираються. 

 Бачити завжди веселу , радісну подругу , похмурою та меланхолійною було навіть страшнувато. 

- А ти чого не з рештою?

 Ліза махнула рукою. 

- Та ну їх - і ледь чутно прошепотіла - Шакали.

 Соня була такої ж думки. 

- А ти чого прийшла? 

- Та я телефон десь загубила. Може за ліжко впав , чи ще десь. Сходи зі мною в кімнату. Набери , може сигнал подасть. 

 - Добре. 

 Непомітно , фактично крадучись , пройшли в дім. Ні Соні, ні Лізі не хотілося бачити свою рідню. Піднімаючись на гору , мимо тіткиною спальні, подруга зупинилася. 

- Ти чого?

- Кажеш телефон загубила.  - білявка дістала свій , і набрала номер. 

  По той бік дверей , почувся гудок. 

- Невже я його загубила , коли знайшла тітоньку. 

 Картина минулої ночи постала перед очима. Скляні, мертвенно порожні очі , розтікаючася кров з розбитої голови... З полону минулого її вивела подруга , потрясши за плече. 

- Дихай Соню , дихай. 

 Марево пройшло. І дівчина стисла руку подрузі:

- Дякую. Там мій телефон. 

- Його скоро знайдуть  - білявка наморщида лоб - Словом , забуруть як доказ. 

- Але ж, але ж не можна. Там номера. Мені з роботи мають зв'язатися. 

 Ліза  розвела руками. 

- Ну що тут зробиш? 

 А Соня пристально дивилася на шмат паперу з печаткою , наклеяні на закриті двері. 

- Ти що надумала?- запитала дівчина , стаючи перед дверьми. 

Новий розділ. Як думаєте , що надумала Соня? Пишіть в коментарях.