Розділ 12 Допит

 Опинившись в себе , Соня зняла окровавлену одежу. Обережно склавши , засунула в пакет . Стала обмірковувати що б вдягнути? 

 Валізу зі вчора не розбирала. Спочатку , за накриттям столу ,  ніколи було, а після вечері не до того стало. Так , витягнула найнеобхідніше,  а решта так і лишилася. 

 Соня стала викладати блузки, сорочки, світера , штани, спідниці, шорти. Останнім і сама дивувалася. Якось ранувато ще, та й не пам'ятала щоб їх кидала. Але просто махнула на це рукою. 

 Вибравши простеньку білизну , стала складати наряди. Блузи до штанів , спідниці до футболок. Красуючись перед зеркалом , наче відійшла від реальності. Невелике , буденне задоволення, відволікло та дозволило розслабитися. 

 Дівчина настільки захопилася , що не відразу почула гуркіт в двері з криком:

- Пані ви там ? Я ламаю двері. 

- Так. Хто це? 

- Олег . Помічник слідчого Чванешвілі 

- Олег... Слідчий ...- повторила дівчина. Реальність обпекла , як від удару струмом. - Я зараз йду. 

 Схопивши перше що трапилося під руку - плетений світер , та коротку спідницю- натягнула на себе. Все решта, просто скинула в валізу 

- Ох і прасування буде. - вирвалося в Соні. 

 Спустилася , в супроводі помічника слідчого до кабінету. З порогу , вдарив сигаретний дим. Слідчий стояв біля столу , струшуючи попіл з сигарети в блюдце (паліїв в домі не було, тому й попільничок не тримали) де вже було два недопалки. Та й третю слідчий фактично допалив. 

- Змушує на себе чекати- гаркнув поліцейський.

-Ну я дівчина. Мені можна. - поправляючи спідницю спідницю, стріляючи очима, заявила Соня.

"ЩО ТИ РОБИШ?!!!- заволала підсвідомість - З ким загравати надумала? Це одногрупник, чи хлопчина з сусіднього факультету! Збирись давай , і не чуди!!!" 

 Вдихаючи сигаретний дим, дівчина була щиро вдячна слідчому. Аромат дешевих цигарок ,  перебив запах тітчиних парфумів. Хоча й повністю забити не міг.  

- Хми - детектив посміхнувся кутиками губ. Зробивши остянню затяжку , загасив недопалок в імпровізованій попільничці. 

 Слідчий кивнув на диван. Дівчина сіла. Детектив вмостився поряд. 

- І так Соню, давайте з самого початку? О котрій ви приїхала?

- Ну десь годині об сьомій? Дощ, туман. Я керую ще не так то гарно , особливо на такі відстані.

- Добре - сказав чоловік, навіть не приховуючи наскільки йому по боку водійські навики дівчини. - Бачили , чи може чули що небудь не звичайне? 

 "Що робити ?- голова просто паморочилася - Якщо я розповім , він же почне всіх підозрювати ... А чого я маю їх покривати ?- руки помимо волі зтислися в кулаки - Он з ранку, мене дружно у вбивці оприділили. Хай зі мною вигрібають ,  до поки не з'ясується що це був нещасний випадок."

- Коли я діставала подарунок то помітила , що за мною хтось спостерігав з вікна  другого поверху.

- Так так - слідчий напружився - Ви роздивилися хто це був?

- Ні , до мене з заду підійшла Марта , і я відволіклася.

- Як думаєте, чому воно підкралася до вас?

- Та не підкралася вона до мене , просто тихо підійшла.

- Добре. Підійшла , так підійшла. Ще щось було? 

- Була ще сварка. 

- Де ? Коли ? 

- Тут. Коли я приїхала, направилася до тітоньки, аби вручити подарунок. Почула як сваряться тітонька , і якийсь незнайомець. Я не стала підслуховувати , і фактично відразу пішла - дещо прикрасила свої дії Соня. 

- Фактично відразу ​​​​​​. Тобто певний час ви розмову чули. По що говорили?

- Я зуміла розібратися лише "Ти сам в це вляпався"  або щось подібне. 

- Ясно. Щось далі було? 

- Далі... Ми зібралися у вітальні... Я пішла допомагати Магді... 

- Ви допомагали прислузі ?- слідчий був щиро здивований.

 Соня це витлумачела дещо інакше:

- Пане слідчий , я не білоручка. Якщо треба, можу і зробити. І нічого в цього в нашій сім'ї немає.

- Я не це мав на увазі. Увас що , недостатній штат прислуги. Чому ви допомагали? 

- А... Магдина помічниця , Дашею звати, захворіла. Магда ще й тягнула до останнього,  сказавши коли ми всі будемо в вітальні. Розраховувала що тітонька не буде кричати. Але вона... вона... була не така - вичавила з себе Соня. 

- І під час вечері , ви розізлилися на вашу тітоньку.

- Розізлилася?!!- щиро здивувалася дівчина.

- Ну ну ну - посміхнувся, полісмен махнув рукою - Акторство вам на суді знадобиться. 

- Що?

- Ви вкурсі через що за звичай вбивають?

- От чого не знаю - розвела руками - Того не знаю. 

- Фінанси і особиста образа. Слідством встановлено факт вашої сварки за столом. До того ж ви являлися улюбленицею покійної. Як мінімум - поліцейський підняв палець до гори- значний шмат спадку ваш. 

 Зібравши залишки самоконтролю ,аби не вицарапати нахабному поліцейському очі , прекрасно розуміючи до чого він веде , лише здвинула брови. Продовження не змусило себе чекати:

- Ви молода , бідненька дівчинка - слідчий навіть не намагався приховати сарказм - яку приютила багата тітонька , після загибелі ваших батьків. Дайте но вгадаю - дев'яносто відсотків сиріткі , ну а десять , для пристойності , в благодійні фонди. 

 Через нахлинувшу лють стає важко дихати. Детектив , задоволено спостеріга за реакцією підозрюваної.

- Я , не знаю, умов, заповіту - чиканячи кожне слово , почала Соня - Їх знає лише тітонька...знала - виправила себе дівчина - і нотаріус.

- Тобто ви любили вашу тітоньку?

- Так.- крізь зуби відповіла вона.

- Ну любили , то любили - лице поліцейського , було саме втілення крилатого не вірю - Де ви були в ночі?

- В себе. Спала.

- Хтось це може підтвердити?

А ось це , тебе з твоїм слідством , точно не стосується. - твердо вирішила дівчина.

- Сама. Зі свідків лише подушка , простиня , та ковдра.