Розділ 6 Незнайомець в домі

- Пані - ідилію порушила служниця - Моя помічниця Даша ... - жінка нервово смикала край світера - Вона не вийде.

 Мить і від закоханої кішечки не лишилося і сліду. Лице стало суровим , жорстким , більш схожим на камінь. 

"Треба виручати Марту- подумала Соня- Бо влетить".

- Як так "Вона не вийде"?

- Захворіла - едине що зуміла видавити з себе жінка.

- Тітонько , не сердіться. Я допоможу.

- Ти хочеш допомогти?

- Нікого в поміч так швидко ми не знайдемо, а у двох стіл накриємо швидше. 

 Повисла пауза. Почавши стікатися гості витріщілися на здивовано на Соня. Одна тільки господиня сказала :

- Правильно. Ніколи не слід боятися забруднити руки. 

 Соня в думках закочувала очі , але на лиці була виключно миловидна посмішка. 

 Наступні кілька годин були наповнені домашніми справа, під винуваті погляди Марти. 

- Соня , люба вибач. Я мала раніше повідомити про те що Даша не вийде. Тепер тобі , он мороки скільки.

- Та нічого страшного. Ти ж тут не винні. - Соня , не зважаючи на тіткову науку , не тримала дистанції з людьми. Дівчина ніяковіла , не знаючи як підійти до делікатної теми. Видизнувши , запитала - А цей Федір , він взагалі-то хто?

 Марта , наче школярка , подавила смішок.

- Приїхав декілька днів тому. Там справи якісь обговорювали. Спочатку.

- Спочатку?

- Спочатку в кабінеті , потім в спальні. І тут бувало , на цьому ось столі пару раз.

 Стримувати смішок , в обох панянок вже не було сил. 

- Мда. Ну нехай в неї буде все добре - сказала Соня - Вона заслуговує на щастя. 

 Коли стіл був накритий, Соня нестримно позіхала. Довга дорога,  стомила дівчину. Подивившись на годинник , зрозуміла що поспати не вдасться.

- В ночі спатиму як убита. - Сама до себе сказала Соня. 

- Ага.- пролунало позаду.

 Розвернувшись, вона побачила незнайомця з туману. Зараз , без каптура на голові , стало видно його руду шевелюру. 

- Ти ? - дівчина була щиро , непідробно здивована - Що ти тут забув?

- Я то нічого. А мій ... Шеф , дещо. - молодик підморгнув.

- Тобто ти , працюєш на Федора.

- Ну - хлопець дещо зам'явся - Скажімо так - співпрацюю. Це довго пояснювати. Доречі , мене звуть Олександром.  А то ти , коли людей збиваєш , імені не питаєш. 

 Хлопець засміявся. Соня , підняла підборіток , і гордо , по всім канонам тіткиної науки , дивлячись прямо в лице запитала : 

- Уже напевно розпатякав всім ? 

 Хлопець не моргаючи дивився в очи.

- Не так швидко пані. Невідомо коли , яка інформація стане в нагоді. 

 Він зробив один крок  в перед. Дівчина , миволі волі  зробила крок назад. Олександр , зі смішком, зробив ще декілька. 

 Наче звичайний , навіть привабливий , хлопець. Але було щось в ньому , що змусило відступати. 

- Ти що - смішок- мене боїшся? 

- Остерігаюся. 

- Це ти правильно.  Але не такий я вже й страшний. 

 Від цих спроб здаватися любязним ( якщо це вони були) ставало відверто не по собі. 

- Зате мені здається , що ти можеш боляче вкусити.

 Олександр засміявся. Наче й веселим , але пробираючим до кісток сміхом.

- Що є , те є. Я ...

 Відкрившіся двері , перебили юнака.

Ще один персонаж додався. Як ваші враження від нього?