Розділ 5 Несподіванки в вітальні

 Соня пройшла до вітальної. Старовинні меблі , вітражі на вікнах, величезна люстра під стелею. А під стіною стояв камін. 

 Дівчина підійшла до каміна. Звук з потріскуючого поліна, іскри висікаємі полум'ям  з дерева заспокоїли дівчини. 

- Сучка! - почула вона чий рик.

 Обернувшись , дівчина побачила важко дихаючи Даню. Перекошене від гніву обличчя , ідеальна , голлівудська посмішка вишкірена а звіриний оскал. 

 Соня все своє життя знала Даню. А з минулого літа , надзвичайно близько, але ніколи не бачила його таким. 

 Налиті кровью , скажені очи повернулися на дівчину. Мить. Одна лиш мить , і від звірячого оскалу не лишилося і сліду. Обличчя знову набуло привабливо - спокусливої форми, погляд став граючим і відверто хтивим. 

- Сонь - своїм фірмовим, злегка хриплячим , голоском почав він насуваючись на дівчину. - Ти вже тут, як мило з твого боку. 

 Легке збудження , яке цей паскудник умів викликати , не перебило переляку. 

- Маленька - доторк рук перехопив подих - Ти чого? 

- Ти тільки - но... А зараз ...- з перехопленим дихання відповідала вона.

- Ну ну - він прибрав локон з її лоба - Я ж актор , і доволі такий гарний. 

 Почулися чиїсь кроки. Даня , з дивовижною для його комплекції грацією та швидкістю , відсторонився від  Соні.

 У кімнату зайшла сивочола , корткострижена пані. Зморшки видавали істинний вік господині, якого  вона в принципі не соромилася і не приховувала. 

 Поряд з нею човгав низький , сутилий від життя та турбот , чоловік. На фоні своєї названої сестри , брат виглядав блідою тінью. Якою все життя і був. 

- Братику , подивись но яка пташка до нас завітала. 

- Любонько , ти так виросла , племінниця дорога. 

- Тітонька Агнес, дядочко Богдане - вона обняла рідню.

- Тітонько - Соня вручила подарунок. - Це тобі 

- Та нащо ти ? Не треба було витрачатися. - не зважаючи на слова жінка була щиро рада. 

- Ну як так? Ти моя найрідніша душа. І вирішила тебе порадувати. 

- Дякую мила. 

 Юбілярша пішла з подарунком в кабінет. І тільки тут Соня побачила третього. Чоловік за шістдесят, з кучерям сідим волоссям та бородою. 

- Доброго дня , пане...

- Федір. - представився чоловік-  Ви дуже гарна дівчинка.

- Але не дуже вихована. - прошепотів , своїм фірменим шепотом, що аж шпалери  втислися в стіну тітонька Агнес- Соня , представлятися самій це монітон. 

 Несподівано чоловік засміявся.

- Мда Агнес. Ти в своєму репертуарі. Тобі дай волю , всі під стройову пісні маршем ходити будуть.

 Ох зараз почнеться. - прострільнула думка в голові. Але замість того , аби поставити нахабу , який посмів іронізувати над свята святих - правилами, тітонька Агнес посміхнулася. 

 Взявши долонь чоловіка в свою , вона поклала голову на плечи , і сказала:

- Ти прав любий . Мене бува заносить. 

 Дивлячись на свою тітоньку , яку , що тут гріха таїть ,  сама бувало називала "залізна леді"  Соня не вірила своїм очам. 

 Щось небувале коїлося в цьому домі 

Ось і ще одна глава. Ну як вам? Пишить в коментарях