Розділ 2 Небезпечно близький родич

 Дівчина під'їхала до воріт. Виходити не довелося . Автоматичні ворота , відкрилися самі. Поставивши автівку на парковці, Соня вийшла. 

 Дощ вже майже стих, падаючи на землю маленьким крапельками. Йдучи через парк , вона вдихнула повітря на повні груди. 

- Все-таки дещо в цьому є. - сказала сама собі Соня. 

 Як раптом хтось виструбнув з кущів, і обхопив за плечи .

- Це точно - пролунав чоловічий голос.

 З переляку дівчина крикнула , і з ще більшого переляку , копнула ногою на зад. Висока нота , взята на рівні ультразвуку, стала підтвердженням влучання. 

 Повернувшись вона побачила блакитноокого ( від народження то сірі , але для образу носившим блакитні лінзи) юнака.

- Ти чого мала .- награно корчачись від болю , вдаючи скаліченого , почав хлопець - Лиши хоча б щось моїм фанаткам. 

"Що на екрані , що в житті безбожно переграє" 

 Подивилася на лице блондина. Погляд відразу опустився в низ. Обтягнуті явно замалою майкою накачані груди колесом підіймалися і опускалися.  Свідомість вкинула спогади , про минулорічний відпочинок на морі. Загорівші кубики пресу , виблискувавші на сонці. 

 Очи мимо волі опустилися поміж ніг. Згадуючи задоволення літніх ночей , яке цей гад умів доставляти. 

 - Даня - вона виставила руки в перед , зупиняючи могутне тіло, яке вже стояло перед нею.- Те що між нами було - важко дихаючи , від нахлинувших спогадів - Те що між ж нами було, це було помилкою. 

 Вуста відкрили бездоганну , сяючу посмішку.  Пальці рук сплилися во єдине. Різкий ривок , і Соня опинилася в обіймах  своєї солодкої насолоди. 

- Любонько. - від його слів , на видиху вимовлених на вушко , по тілу дрижаки побігли - Помилитися можна одну , дві , ну три ночі. Але цілий тиждень. 

- Ні - видавила шепотом голова , хача тіло вже зрадливо волало "так"- Це не правильно. Ми ж .. ми ж...- задихаючись від бажання , мозок гарячково шукав аргументи - Ми ж родичи. 

 Голлівудська посмішка , розплилася в іронічному оскалу. 

-  Соню - рука хлопця , уже хазяйнювала під світером. Своїми доторками , наче вогнем обпалюючи тіло - Те що мій батько , зведений брат твоєї тітоньки , робить нас по факту чужими. До того ж - він нахилився в перед. Їх губи стали ближче, небезпечно ближче - Минулого разу це тебе не спинило. 

- Даню... Зупинися - зібравши останні сили в кулак , спробувала зупинити неминуче. 

- А нащо? - губи вже фактично стикалися - Ти ж сама цього не хочеш аби я зупинявся.

 Ніжний доторк губ , небезпечно близького родича , змусив забути про все на світі. 

Ось і нова глава. Діліться своїми враженнями. Що радує та мотивує автора.