IV.

Сонце повзло вилинялими стінами радянського коридору лікарні. Медсестри усіх віків і комплекцій ефектно хитали бедрами і люто цокали залізними набойками як підковані коні на травневому променаді. Замість плюмажів їм правили білі медичні шапочки. Пахло карвалольними бабусями. 
Навіщо було сюди йти? Чи не краще до приватного лікаря? Юра чекав у приймальні сам-один, перебираючи в голові  бунтівні думки – може піти геть і просто перечекати, раптом саме пройде? Чи може він вже повільно помирає і варто терміново покликати лікаря? чи одразу труну замовити? Уявою Майєм сягнув межі особистого протесту, але з місця не зрушив ані на крок - чужого досвіду бракувало, а власний відвалився в дитинстві як рудиментарний хвіст в утробі матері. Від міркувань відволік шурхіт - ніби хтось совав паркетом важезний ящик. За секунду, поруч, з-за рогу, з’явилась кістлява спина у білому халаті, потім сутулі плечі і нарешті довжелезні руки з щербатими долонями, що, ніби цвяхами прибиті, тримали дерев`яну коробку.

- Ви Юра?
- Я.
- Допоможіть в кабінет затягти і подивимся Вас одразу. 
- Батьку, та я ж не вантажник, я хворий, і може мені неможна важкого тягати, - досвід підказував, що наймана фізична праця оплачується за окремим тарифом. 
- Синку, - майже виплюнув, - … та я ж ніби теж не вантажник, я дерматолог. І якщо ти до мене на прийом, то вже ж не через грижу, -  лікар ногою відкрив кабінет. Удвох вони насилу пропхали ящика всередину - і щойно перетнули поріг Ліховський думати забув про цінний пакунок. 

- Показуйте.
- Що?
- На що скаржитесь, шановний, оте і показуйте. Мені Воєвода наплела, про якісь козероги, родимки і дівки … Я такої хворі не знаю. Давайте своїми словами поясніт, - лікар вирячив круглі блакитні очі й не кліпаючи вперся Юркові в лице, мовляв: «Ну давай, хлопче, здивуй мене». Пацієнт мовчки зняв сорочку, розстібнув ремінь - сонце торкнулось оголеної шкіри в дрібну цятку. Ліховський штовхнув стільцем на коліщатках  і під`їхав ближче, натягуючи рукавички. 

- Ну бачу, родимки, невуси, іншими словами. Це природне явище, а не аномалія чи хвороба. Родимки у всіх є. - він гучно і з надривом випустив повітря з легень, складаючись упоперек майже вдвічі. Халат здувся і осів на запалих грудях, плечі опустились і навіть окуляри сповзли нижче - аж поки легені знов не напнулись колесом. Лікар вперся долонями у широко розведені коліна, - ніби медитуючий йог - сам тільки маніакальний блиск в очах видавав науковий ступінь. - Бачте, за колір шкіри у нас відповідають пігментні клітини меланоцити. Коли на базальній мембрані, під шкірою, їх збирається багато – моємо невус. Все просто. Але от що цікаво – меланоцити мають складне походження, а від того хитру вдачу. По суті своїй вони частина ембріональної тканин, яка формується з нервового гребінця. Тобто мали и б стати теж нервовими тканинами. А натомість пхаються десь на поверхню.

Юрко розгублено нишпорив поглядом по білому підвіконні. Три слої фарби, що їх лінувались стирати і просто накладали один поверх одного, місцями надувались кулями і нанівець вбивали відчуття чистоти й медичної стерильності. Він майже не слухав лікаря - силувався відчути, чи справді йому сіпається око, чи це тільки здається. Може раптом піднялась температури, чи скаче тиск? Організм досі ніяк не озивався – жодних фізичних проявів катастрофи. 

-  Шановний, я навіть не знаю, що вам у картці писати, бо по всім параметрам ви явно не хворий, - Ліховський сопів над паперами. – І з чого такий рейвах підняли? 
-  Рейвах через родимки – бо ще вчора їх не було, - пацієнт понуро ворушив губами, - Тобто були, але ну скільки там – штук 40 може. 10 плюс-мінус. Як у всіх. А сьогодні … -  він замовк, бо саме побачив нову розсип на мізинці.
- О, пане Майєм, - Ліховський відклав у сторону ручку, - це ж кардинально міняє ситуацію. Що робили останні кілька днів? Де були?
- Видалив одну, отут, - боляче тицьнув себе пальцем у підборіддя. – Перевірили на онко – ніби нічого. А от на наступний день вже оце все пішло. 

- Тоді все ясно. Це анатомічний протест - ви однієї позбулись, а решта прийшли помститись. – око Юркові направду сіпнулось, Ліховський вдоволено склав руки на грудях, - Я жартую. Я не знаю що це і досі ніколи не чув про подібні прояви. Але, наскільки відомо науці, від родимок досі ніхто не помер. Це точно. Хоча якщо ви надумаєте – буде вам власна зірка в алеї слави. У медиків теж така є,  хоча там переважно нокаутні миші. Де ви там раніше лікувались – подзвоніть, нехай вишлють мені вашу медичну карту і давайте на завтра знову зустрінемось.