Сонечко v.2

І.

У просторій коробці відчутно похолодшало. Щойно після ремонту, колишній «Пінгвін», а нині бар «Сова», погано тримав температуру і ще не встиг набути ані колориту, ані тепла, що їх несуть самі тільки биті вітрами постійні гості. Пріле сире повітря під стелею збилось в густу кулю і викривлювало промені світла  як вода в мутному ставі. Раз на півгодини брудну каламуть проривав вереск мідного дзвоника з лунких цегляних нутрощів  -  дзвонили з кухні,  коли замовлення готове до столу. Тоді в’юнкі солодкі аромати живої їжі визирали назовні аби розбурхати публіку. Юрко Майєм впіймав носом краєчок і, ковтаючи слину, кинув оком крізь скло напівпустого кухля. 

-    Вам поновити?
-    Так. І ще отого … що попереднє було.

Зовсім свіжа місцина – сирі стіни, нова лискуча сантехніка. Сталь і пластик усюди і рідке мило тхне йогуртом «персик-маракуйя». А вартувало б до теплого дерева із плямами від ліктів. Знову глянув крізь скло на Мартина і Славу - старі друзі ліпше пасують до старого дерева, ніж до хромованих кранів.  

-    То що думаєш? Сам би поїхав, чи як?
-    Що?
-    Як он Слава, у Грузію, поїхав би? Якби така контора покликала?
-    А чого мені ? 
-    Озернись, друже, всі ж валять, чи пробують звалити, чи говорять що звалили б. Останній в аеропорту – вимкніть світло в Борисполі. І то не петеушніки на трускаву в Польшу! то професіонали, розумні люди, їдуть.  
-    Мені і тут незле ,  - Юрко знизав плечима, ніби не про нього йшлося. Внутрішній споглядач переміг  дослідника ще у минулому сторіччі, коли, малим, його виводили за руку у двір і давали всюди дивитися, але нічого не чіпати, аби дебелий пуцьвірінок не забився, не змок, не впрів і не вмер. Решті дітей направду теж забороняли майже все, але ті бунтували і лізли де не можна, грались із сірниками і падали з дерев, досліджуючи світ методом спроб і синців на попі. Малий Юрко тим часом міцно стояв обома ногами на землі, бо вірив у досвід старших поколінь, – не лізь, бо впадеш! Не чіпай, бо зламаєш! -  тому вберіг дупу від синців аж до 30ти років. А чужий досвід тим часом вкрився кістковою масою, заліз Юркові всередину і тепер правив замість хребта. 
   
-    Незле йому, аякже! Нікуди він не поїде. Юрка у нас дуже мудрий, але трохи сцикун - з місця не сповзе, поки смажений півень в сраку не клюне, - Мартин патякав без упину, часом, навіть коли кров юшила з розквашеного носа на білий комірець. – Шановні колєгі, дорога родино,нумо підніміть келихи, за тих, хто вже завтра буде там, де трава зеленіша.

-    Грузини нам не сусіди, якшошо, - Слава радів від`їзду і соромився його. Сидів набундючений, чекав, чи хтось бува не встромить голку у болюче місце – гульвіса, політолог за освітою, він завжди був перший критик утікачів з країни у пошуках ліпшої долі. І от тепер вони втрьох проводжають його у Грузію на роботу за півторарічним контрактом. 

-    Нехай, може й не сусіди, а трава у них ліпша, - Мартин зачесав чуба назад. Масне широке обличчя сяяло сп`янілим щастям, а маленькі очка дивились крізь предмети, - Знаєш, як вони там про свою Грузію говорять – горрррдо! І це не про «як було колись», а про те, як у них тепер. ТЕПЕ-Е-ЕР! Розумієш?! Вони пи-ша-ються!
-    А ми валим. Не вміємо ми пишатись, ми вміємо жалітись. Національний спорт такий – у ірландців алкоголь, а у нас жалоба. 
Мартин змовчав, хоча у це навряд хтось повірить, а Юра продовжив сопіти на кожного по черзі так, ніби з обома згоден.  
– Ну, менше з тим. Славку, золота ти голова, правильно робиш, що їдеш, бо на всіх, хто лишився, чекає кармічна помста. Ведмідь-Гора встане і натовче всім табло, за те, що світле майбутнє дружно просрали, - всі троє підняли кухлі, тамуючи сором за себе, за інших і за звичку до невдач. 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше