Розділ №20. Бульдозер та шпилька

М'яке світло ледь проникало крізь вікно. На вулиці все ще було хмарно та  холодно. Я задумливо  дивилася на засніжені вулички аби не помічати проникливого погляду, який повільно свердлив мене. Ось уже з хвилин десять як міс Редвайн зайшла в кабінет, сіла та зацікавлено розглядала чоловіка напроти себе, ніби під мікроскопом. За весь цей час, вона лишень ледве повертала лице, щоб оцінити вид під іншим кутом. Зрештою, я не витримала візуальної трепанації, всілася зручніше в кріслі й запитала:

— Чому ви не втекли разом з іншими претендентками? — чомусь мені здавалося, що гратися з нею в словесні баталії не вийде. Тому я вирішила піти ва-банк. — Вас не збентежили мої слова?

— Що ви, ваші слова аж ніяк не впливають на мене, — спокійно промовила міс Блад та відкинулася на спинку. — Тим паче коли в них не було ані краплі правди.

— З чого ви це вирішили?

— Вважайте, це моя невеличка особливість. Я чую правду, — знизала вона плечима і ледь посміхнулася. — Ви добряче полегшили мені життя цим спектаклем. Вельми вдячна.

— Завжди, будь ласка, — ніяково протягнула, намагаючись придумати спосіб, як би це забратися у її вродливу голівоньку і сформулювати свої слова так, аби не видати себе. — Тоді давайте чесно? Я не бачу свого майбутнього з вами. У мене вже є людина, яку я кохаю.

— Я зовсім не проти, — вирвалося з її вуст, викликаючи у мене величезне здивування. — Кохайте собі кого хочете.

— Тоді чого ж  хочете ви? — ніяк не могла зрозуміти логіки цієї жінки.

— Мені потрібно підписати з вами весільний договір, — сказала міс Блад, ніби це не означало нічого особливого. Дійсно, чого вже там? Весільний договір з чоловіком, в якого є кохана. Чом би й ні? — Не більше і не менше.

— Я правильно вас розумію? Вас цікавить лише договір, а те, що я буду з іншою — вам байдуже? — вирішила перепитати про всяк випадок.

— Абсолютно вірно.

— Ви з'їхали з глузду? — спокійно так запитала. Але чого я не очікувала побачити у відповідь на ці слова — так це задумливого обличчя.

— Не дуже, але трохи є. Це проблема? — якось занадто серйозно спитала вона, ніби дійсно думаючи, що саме це є нашою проблемою на шляху до весілля. — Не хвилюйтеся, мій глузд аж ніяк не потривожить вашу душу. Хоча б тому, що у вас її немає, а в мене немає його. Як бачите, ми чудово підходимо один одному. Ви так не гадаєте?

— Я гадаю, що нам обом треба сходити до психіатра, — констатувала факт, навіть не знаючи, що ще їй можна було відповісти.

— Хочете, щоб він обвінчав нас спільними діагнозами чи таблетками? — зацікавлено спитала міс Редвайн, знову нахиляючи на бік голову. — Боюсь, від унікального дару ліків немає. Так би давно вже вилікувалась від синдрому справедливості.

— Навіщо вам цей контракт? — запитала, втомлено дивлячись в її глибокі очі. Потім здійнялася зі свого місця і сіла на край столу, ледь торкаючись ногою її коліна. — Я дійсно хочу зрозуміти вас.

— Я не можу вам цього пояснити, але знайте, що я ходитиму сюди, аж доки не отримаю його, — спокійно констатувала жінка й подумки додала — «Це мій квиток у нове життя і я отримаю його за будь-яку ціну». — Ваша матінка збирається влаштувати свято з приводу наших заручин. Сподіваюся вас побачити на ньому. Втім, якщо не побачу — це нічого не змінить. До зустрічі, містере Блекроуз.

— До зустрічі... — задумливо протягнула, намагаючись згадати чи говорив мені щось Коул про якесь застілля.

Поки міс Редвайн покидала нашу контору, я встигла перебрати всі наші діалоги з ним, але так  і не змогла згадати нічого. Щобільше, я не згадала, навіть коли марно намагалася додзвонитися на вимкнутий телефон Блекроуза, поки мене переслідували його інші пасії. А те, що вони були професійними маніяками — я вже навіть не сумнівалася. Мало того, що вони чекали мене біля кабінету, так пізніше, вони стали ще й окуповувати всю контору!

Чого я лишень не почула за пів дня! Якими тільки словами ці кровопивці не називали Коула: «Мій маленький зубастик», «Моя невгамовна піранья», «Спокуслива пампушечка» та навіть «Еротичний комар». Принаймні, до мене дійшло, чому ж він тримав у таємниці своє походження. Якби мене так називали кожен раз незнайомі люди, я б теж захотіла втекти.

Піком цього божевілля стала міс Роук, яка не давала мені проходу після зникнення міс Редвайн. Це була дивакувата блондинка з манією серійного вбивці та хваткою кане-корсе, яка не давала мені жодної хвилини тиші та спокою. Дійшло до того, що коли я вирішила сховатися від неї у туалеті, вона магічним чином опинилася прямо під дверима кабінки!

— А вас не турбує, що ви телепортувалися до чоловічої вбиральні?! — не стрималась і гаркнула так, що геть ехо пішло.

— Що ви, яка там різниця? — байдуже запитала "шпилька". —  Всього лиш  трохи замастити тональним кремом паличку в генетичному коді. Це ж такі дрібниці...

— Мої статеві органи ви теж тоналкою замалюєте, щоб не було видно? — нервово буркнула через двері кабінки.

— Якщо хочете, можу замалювати, — солодко мовила жінка, притискаючись до дверей. — Ви тільки вийдіть звідти.

— Я жартував! —  не втрималася і зірвалася на крик. — А якщо серйозно, то йдіть дому!

— Якщо вже серйозно, то  мої наміри мають значно більші амбіції за сидіння вдома, — ніяк не вгамовувалася “шпилька”, після години переслідувань по всьому офісі.

— Ваші наміри довели мене до вбиральні! — зірвалася знову на буркотіння, ніби це щось змінювало. — Куди ще серйозніше?

— Продемонструвати вам? — спокусливо протягнула  блондинка і спробувала смикнути за двері. Вони натужно рипнули, але вистояли. — Повірте, я можу багато чого вам показати.

— Покажіть мені, як ви зникаєте з чоловічого туалету! — гаркнула наче собака. — І може тоді я погоджуюся з вами зустрітися лицем до лиця.

— Якщо це ваша еротична фантазія — то чом би й ні, — промовила "шпилька" і невпевнено зробила кілька кроків назад.