сонечко

                                                             Сонечко

      Даринка, Дмитрик і Яринка сиділи в тіні дерева і говорили:
      − Ох, як мені жарко, так холоду хочеться − сказала Яринка.
      − От якби сонечко хоч на  трішки сховалось за хмаринку, то стало б прохолодніше, − відповів  Дмитрик.

   Почуло сонечко їхні слова та й образилось, і сховалось за величезну хмару.

На вулиці одразу ж похолодало, а потім ще й дощ почався холодний та такий сильний, що Яринка, Дмитрик і Даринка змокли до ниточки. Так пройшов і день, і два, а сонечка так і не видно, все дощ та й холод.

   − А що як сонечко нас почуло і тепер виходити не хоче, може воно на нас образилось?
− задумливо сказала Даринка.
   − Можливо, ми і справді його образили. Треба якось у сонечка попросити пробачення, сказала Яринка. Та й вирішили вони свято для сонечка приготувати.

   Вони запросили друзів, мама напекла їм печива, наплели віночків, та й стали вони для сонечка танцювати, пісеньки співати, віршики розповідати:

Сонце наше, сонечко,           Сонце наше, сонечко,

Заглянь у віконце.                 Вийди з-за хмаринки.

Дуже холодно без тебе,       Та послухай пісеньку,

Зігрій нас хоч трошки.           Дівчинки Яринки.

  Вони так голосно співали і віршики розповідали, що сонечку стало цікаво, що ж там таке діється. Виглянуло воно трошки та й почуло, як діти йому віршики розповідають і пісні співають. Сонечку так весело стало, що воно аж затанцювало. Розігнало сонечко усі хмари, загріло своїми промінчиками і аж до вечора з дітками бавилось.